Політичні реформи. Формування багатопартійності

Наростаюча консолідація опозиційних сил свідчила про те, що монополія КПРС у політичній сфері поступово витісняється реальним плюралізмом. Під тиском обставин лютневий (1990 р.) пленум ЦК КПРС проголосував за відміну 6 статті Конституції СРСР – «Про керівну і спрямовуючу роль КПРС у суспільстві». Це відкрило новий етап у розвитку демократії.

Центральною подією суспільного життя стали перші вільні вибори народних депутатів Верховної Ради України, обласних, районних, селищних і сільських рад у березні 1990 р. У цей же час на III з’їзді народних депутатів СРСР М. Горбачова обирають президентом Радянського Союзу. Напередодні виборів Народний рух та близькі до нього організації утворили Демократичний блок, який домігся значного успіху. З 442 обраних депутатів українського парламенту 125 представляли Народну Раду, тобто опозицію. Проте більшість депутатів Верховної Ради були працівниками партійного і державного апаратів, директорами заводів, головами колгоспів, що залишались вірними партії. Вибори до місцевих рад засвідчили переконливу перемогу демократичного блоку у Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській областях. Уперше в трьох західних областях компартія змушена була перейти в опозицію. Така ситуація посилила суперечності в КПУ, що завершилися у січні 1990 р. її розколом. З КПУ вийшли прибічники демократизації суспільного життя та заснували власну політичну організацію «Демократична платформа». 1-2 грудня 1990 р. вони вийшли з КПРС і утворили партію Демократичного відродження України. Першим головою Українського парламенту було обрано В. Івашка.

Опозиція почала відігравати помітну роль у роботі Верховної Ради. Її представники очолили 7 з 23 постійних комісій Верховної Ради. Саме з ініціативи Демократичного блоку 16 липня 1990 р. було прийнято Декларацію про державний суверенітет України. На позицію українських парламентарів вплинуло й те, що кількома днями раніше аналогічний документ прийняла Верховна Рада РСФСР. Декларація проголосила «державний суверенітет України, як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах, верховенство конституції та законів республіки на своїй території». 2 серпня 1990 р. був прийнятий закон «Про економічну самостійність Української РСР». У ньому проголошувалась власність народу на національне багатство, різноманітність і рівноправність форм власності, повна господарська самостійність, введення національної грошової одиниці та інше.

Такі успіхи сприяли зростанню кількості опозиційних партій, трансформації розстановки політичних сил: на правому фланзі – Українська національна партія, Державна самостійність України (очолив І. Кандиба). 1 липня 1990 р. партії правого спрямування утворили Міждержавну політичну асамблею. У центрі перебували Українська республіканська партія, створена на базі УГС (очолив Л. Лук’яненко), у тому ж 1990 р. виникла і Демократична партія України (очолив Ю. Бадзьо). На лівому фланзі були сформовані у травні 1990 р. Соціал-демократична партія України та Об’єднана соціал-демократична партія України, що з часом переформувалась у Соціал-демократичну партію України об’єднану.