Розвиток культури та духовного життя

Особливістю розвитку освіти, науки і культури в Україні у 70-80-ті рр. XX ст. стала їхня ідеологізація, денаціоналізація та русифікація. Ідеологічним прикриттям цих процесів стали терміни «злиття націй», «радянський народ» тощо. Тим часом освіта все більш відставала від науково-технічного прогресу, піддавалася впливу догматизму і консерватизму. У результаті русифікаторської політики центру за період з 1960 по 1980 рр. кількість шкіл з українською мовою викладання зменшилася на 87 тис. Якщо в 1960-1961 навчальному році школи з українською мовою навчання охоплювали 68,7 % учнів, то в 1970-1971 – 60,4 %, в 1976-1977 – 57,8 %. Цьому активно сприяла постанова ЦК КПРС від 31 червня 1978 р. «Про подальше вдосконалювання вивчення і викладання російської мови в союзних республіках», що заохочувало перехід на російську мову викладання в середній школі. Ганебною практикою стало звільнення учнів від вивчення української мови за заявами батьків. У 1984р. Верховна Рада СРСР ухвалила «Основні напрямки реформ загальноосвітньої і професійної школи», які конкретизували освітню політику держави в умовах розвинутого соціалізму, наголошували на ідеологізації навчально-виховного процесу.

Розвиток науки в 70-80-ті рр. був відзначений збільшенням у 5 разів кількості науковців, створенням нових матеріалів («порошкова металургія»), виникненням нових перспективних наукових напрямків – напівпровідників, високомолекулярних сполук, фізики низьких температур, плазми, досягненнями в освоєнні космічного простору. З іншого боку, у розвитку науки стали проявлятися кризові явища: ефективність роботи вчених у більшості випадків залишалася вкрай низькою, між науковими розробками та їхнім упровадженням проходило багато часу, і вони морально старіли; недостатньо коштів виділялося на науково-дослідні і проектно-конструкторські роботи; досягнення НТР застосовувалися на практиці в основному тільки у військово-промисловому комплексі.

Аналогічні процеси відбувались у царині літератури, образотворчого мистецтва, кінематографа, театру. Прийняття ряду нормативних актів, спрямованих на розширення сфери вживання російської мови, призвело до витіснення української мови в засобах масової інформації, книговиданні, кінематографі, театрах. У 1968 р. розпочалося гоніння на роман О. Гончара «Собор» та Р. Іванчука «Мальви». Шість років Л. Костенко не могла видати свій твір «Маруся Чурай». Лише в 1979 р. він побачив світ, а 1987 р. був удостоєний Державної премії України. Внаслідок тривалих процесів денаціоналізації та русифікації була фактично знищена національна кінодраматургія. 3 екрана зникло українське слово. Фільми, що створювалися в Україні, були далекими від національної проблематики.