Політико-ідеологічна криза радянського ладу в Україні

Перетворення, розпочаті М. Хрущовим, не отримали одностайної підтримки в партійному керівництві. Прихильники старої системи управління не бажали відмовлятися від традиційних важелів керування суспільством, тому розпочали активний наступ у відповідь. Спираючись на невдалі спроби реформування сільського господарства, загострення міжнародної ситуації, 14 жовтня 1964 р. Л. Брежнєв, М. Суслов і О. Косигін усувають М. Хрущова від влади і проголошують поновлення колегіального управління. Генеральним секретарем ЦК КПРС став Л. Брежнєв, Головою Ради Міністрів – О. Косигін, головним ідеологом – М. Суслов, Головою Президії Верховної ради СРСР – М. Підгорний. Суть нового курсу Л. Брежнєва визначалась у «стабілізації» усіх сфер суспільного життя. У політичній сфері простежувалася чітка тенденція влади до концентрації та збереження найбільшої кількості повноважень, підміни народовладдя формальним представництвом працівників у радах. З цією метою постійно збільшувався адміністративний апарат (300-500 тис. осіб щорічно), сягнувши у 80-х роках 18 млн. чоловік, зростала кількість депутатів різного рівня (1985 р. до Верховної Ради УРСР було обрано 650 депутатів (1958 р. – 457). Такі дії лише створювали уявлення про народовладдя, оскільки вся робота відбувалася виключно за інструкціями та розпорядженнями згори. Місцева ініціативність не віталась. Ця тенденція стала особливо відчутною після введення радянських військ до Чехословаччини 1968 р.

Подібні вимоги висувалися і до республіканських партійних керівників. Усіх незгодних з новим курсом партії було відсторонено від влади. Не втримався на своїй посаді навіть перший секретар ЦК КПУ П. Шелест. Залишаючись переконаним комуністом, він водночас намагався захищати інтереси України. Це проявилось у захисті економічної самостійності республіки, сприянні розвитку української культури та розширенні сфери використання української мови. У березні 1972 р. на Пленумі ЦК КПРС Шелеста було піддано різкій критиці, а в травні 1972 р. звільнено. Його місце зайняв В. Щербицький.

Новий секретар ЦК КПУ слухняно виконував усі вказівки Л. Брежнєва. Він посилив переслідування національно свідомої української інтелігенції та збільшив русифікацію освіти і культури. За час його перебування при владі посилився процес «зрощення» партійних і державних структур. У 1985 р. комуністи становили 68,3 % складу народних депутатів Верховної Ради УРСР, а 1987 р. – 43,7 % складу місцевих рад республіки.

Партія заповнювала собою усі сфери людського буття. Для повноцінного проникнення та підпорядкування населення в новій Конституції 7 жовтня 1977 р. (в УРСР нова Конституція була прийнята 20 квітня 1978 р.) було навіть записано положення про те, що КПРС – «ядро політичної системи суспільства». На підтвердження цьому проголошено курс на зростання партійних лав. За період від 1964 до 1985 рр. КПУ виросла майже вдвічі. На 1 січня 1985 р. в партії перебував кожен дев’ятий робітник у республіці і кожен дванадцятий громадянин віком від 18 років. При цьому оновлення керівних посад відбувалося вкрай повільно. При владі продовжували перебувати старі кадри. У 1986 р. 37,8 % КПУ становили люди, старші 50 років.