Взаємодія громадянського суспільства і держави

Громадянське суспільство свою політичну сутність виражає тим, що воно створює державу, делегує їй низку відповідних політичних повноважень і обмежень і, таким чином, відокремлює себе від держави. В сфері громадянського суспільства залишаються природні права людини, що не делеговані державі, право вибору діяльності, приватне життя та сфера свободи волі і духовності.

До сфери політичного суспільства (держави) відносяться встановлені закони, реалізація державної політики, публічне життя і суспільні обов'язки. Ці дві сфери людського буття не тільки не заперечують одна одну, а, навпаки, не можуть існувати одна без одної. Без державного регулювання громадянське суспільство знову могло, б повернутися до стану "війни всіх проти всіх", тобто, до стану дикості, а без громадянського суспільства держава перетворюється в монстра, який подавляє і знищує саму людську природну сутність.

Тому держава і громадянське суспільство - це дві органічні складові збалансованої соціальної цілісності, що знаходяться в нерозривній діалектичній єдності і постійній опозиції одне одному. Якщо баланс взаємодії цих: сторін суспільної єдності порушується, то це означає, що суспільство вступає в кризу.

Громадянське суспільство - система самоорганізуюча, саморозвиваюча. Однак досвід різних країн свідчить, що воно функціонує ефективніше коли для цього створюється певні умови:

І) фактичне володіння власністю кожним громадянином, одної сім’ї або колективне правої розпоряджатися власністю на свій розсуд;

2) створення необхідних законів, сформування демократичних структур, суворе дотримування державою загально прийнятих норм та процедур;

3) створення в рамках конституції противаги державі у вигляді незалежних громадянських організацій масових демократичних суспільних рухів, засобів масової інформації;

4) наявність в суспільстві розвинутої, різноманітної соціаль­ної структури, яка висвічує різноманітність інтересів суцільних угрупувань;

5) досить високий рівень соціального інтелектуального психологічного розвитку "особистості" членів суспільства, здібності до повної самодіяльності.

Якщо через призму сучасної концепції громадянського суспільства розглянути реалії сучасного соціального розвитку України, то можна визнати, що вона стоїть саме на цьому шляху.

Ø Конституційне визначення і закріплення пріоритету прав і свобод людини і громадянина;

Ø право приватної власності як основи особистої свободи і незалежності людини;

Ø недоторканість приватного життя людини та інші конституційні положення свідчать про те, що Україна чітко визначила принципи свого суспільного перевлаштування на шляху до громадянського суспільства.

Але від конституційного декларування намірів до реального втілення в життя принципів громадянського суспільства досить велика дистанція. Про це свідчить хоча би той факт, що від наукового обґрунтування концепції громадянського суспільства передовими мислителями людства до її реального втілення в життя пройшли сторіччя.

Звичайно, наявний світовий досвід становлення громадянського суспільства допоможе Україні подолати цей шлях у більш короткий термін. Одночасно, необхідно врахо­вувати, що на шляху до громадянського суспільства постають і свої власні проблеми.

Серед проблем загальносуспільного характеру, що постають перед Україною, в якості основних можна виділити дві, від вирішення котрих буде залежати і розв'язання інших.

По-перше, це проблема подолання тоталітарної спадщини в усіх сферах суспільного життя: в політиці, в економіці та в суспільній свідомості. Центральною ланкою в процесі подолання тоталітаризму являється розбудова основ правової держави і законодавче відокремлення державного і приватного життя людей.

По-друге, це проблема реформування економіки і подолання відчуження громадян від власності.

Монопольна власність держави на владу і засоби виробництва за роки радянської влади зробили все суспільство і кожного окремо відчуженими, коли ніхто нічим особисто не володіє і, відповідно, ніхто не може бути особисто вільним, а без вільних людей не може бути громадянського суспільства.

Розв'язання цих двох ключових проблем є двоєдиним процесом, бо без вільного власника неможливо розбудувати правову державу так само, як без захисту правової держави неможливо реформувати економіку з планово-розподільчої у вільну ринкову. Відсутність, або навіть недосконалість, політико-правового (державного) забезпечення реформування економіки призводить до її криміналізації.

Тому відокремлення проблем громадянського суспільства і проблем розбудови правової держави, як і проблем подолання тоталітаризму та реформування економіки є умовним і має за мету тільки актуалізувати кожну з проблем в теоретико-пізнавальному аспекті.