Розвиток сільського господарства. Голод 1946-1947 років

Головним джерелом фінансування відбудови промисловості було сільське господарство. Спираючись на нього, влада продовжувала перекачувати кошти для потреб індустріалізації без урахування проблем села. На повоєнне село покладалися щонайменше три завдання: забезпечити промисловість сировиною, налагодити стабільне постачання у міста продовольства, виростити достатню кількість сільськогосподарської продукції на експорт. Контролюючи їх виконання, влада застосовувала командні методи: посилення тиску; введення жорсткого порядку; репресії; укрупнення колгоспів (1950 р.).

При цьому до уваги не брався той факт, що на середину 1940-х років посівні площі в Україні становили 60 % від довоєнного рівня. 80 % сільського населення працездатного віку складали жінки та діти. Був гострий дефіцит сільськогосподарської техніки і фахівців. На потреби сільського господарства виділялось лише 7 % загальносоюзних асигнувань. За таких умов влада замість того, щоб підтримати село, розпочала примусово переводити працездатне населення у міста, занижувати ціни на сільськогосподарську продукцію, заборонила поширювати на колгоспників пенсійне законодавство, встановила мізерну оплату праці. Для прикладу, колгоспники Київської області у 1946 р. отримували за один трудодень 150 г зерна, в інших областях цей показник коливався в межах 50-100 г чи взагалі дорівнював нулю. Не зацікавлені у праці на державу, селяни поступово переходили до розвитку присадибних господарств. Так вони забезпечували у повоєнні роки 70 % грошового доходу, понад 80 % м’яса, 90 % картоплі. Для порівняння, робота в колгоспі давала 5 % грошових доходів; 35 % – зернових; 1 % – м’яса. Відмову від економічного стимулу влада компенсувала посиленням адміністративно-командних методів.

Так, 21 лютого 1948 р. ВР УРСР прийняла указ «Про виселення з УРСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя». Відповідно до нього, з України у 1948-1950 рр. було виселено 12 тис. осіб і ще 20 тис. дістали попередження. Посилювалась дія закону 1939 р. про сільськогосподарський податок, що встановлював оподатковування кожної тварини, дерева та плодового куща. Це призвело до масового вирубування фруктових дерев і зменшення кількості худоби та птиці у селянських господарствах. З метою посилення кримінального переслідування «розкрадачів хліба» на них поновлювалась, згідно зі статтею 131 Конституції СРСР 1936 р., дія терміна «ворог народу».

Усе це доповнювалося постійним зростанням норм хлібозаготівель. З метою отримання коштів для потреб післявоєнної відбудови лише у голодні 1946-1947 рр. норму було піднято з 340 млн. пудів до 360 млн. Наслідком непродуманого курсу радянського керівництва щодо сільського господарства був голод 1946-1947 рр. Його причини ховались як у вищезгаданій політиці, так і природних факторах. Зима 1945-1946 рр. на більшості території України виявилася малосніжною, а весна і літо – посушливими. Як наслідок, це призвело до загибелі 20 % посівів зернових, а їх середня врожайність оцінювалась у 3,8 центнера з гектара. Керівництво кількох областей звернулося до уряду УРСР з проханням зменшити планові завдання хлібозаготівлі, натомість, норми було збільшено та заявлено вимогу повернути борги за минулі роки. Події розгорталися за сценарієм 1933 р.

Селянство ініціювало масовий саботаж хлібозаготівлі. Частина голів колгоспів почала приховувати зерно, аби не допустити голоду. У свою чергу влада вдалась до жорстоких репресій, відновивши діяльність «Закону про п’ять колосків». Судові органи республіки тільки у листопаді 1946 р. жорстоко покарали 2 313 селян, до кримінальної відповідальності за приховування зерна було притягнуто 1,6 тис. голів колгоспів. У той час, коли за межі України сотнями ешелонів вивозився пограбований хліб, на всій її території, крім західних областей, спалахнув страшний голод. За неповними даними 1946-1947 pp., у 16 областях померли від голоду майже 800 тис. людей. На травень 1947 р. було зареєстровано близько 1 млн. осіб, хворих на дистрофію. Незважаючи на посилення репресій, план хлібозаготівлі було виконано лише на 62,5 %.

Опинившись у загрозливій ситуації, керівництво республіки на чолі з М. Хрущовим спробувало знизити рівень катастрофи за рахунок західних областей, неодноразово зверталося за допомогою особисто до Сталіна. Врешті-решт допомога була надана у вигляді позики на 60 тис. т зерна та 140 млн. крб. для налагодження безплатного харчування населення. Однак це коштувало Хрущову посади. На посту керівника республіки його було замінено Л. Кагановичем.