Відбудова промисловості

Утвердження України на міжнародній арені багато в чому стало можливим завдяки швидким темпам відбудови народного господарства. Незважаючи на те, що в республіці залишилися неушкодженими лише 19 % від довоєнної кількості промислових об’єктів, вже на початок 50-х рр. вона знову стала однією із провідних індустріальних країн Європи.

Однак, процес відбудови народного господарства України мав певні особливості. Економіка республіки відновлювалася не як самостійний, замкнутий комплекс, а невід’ємна частина загальносоюзної системи. Москва почала розвивати евакуйовані підприємства у Сибіру та на Уралі, покладаючи на них функції головних промислових центрів. Як наслідок, доля республіки в обсязі загальносоюзного виробництва суттєво знизилася з 18 % у довоєнний період до 7 % у 1945 р. Надалі економіка України все більше і більше переорієнтовувалася на виготовлення комплектуючих, а не кінцевої продукції. Посилювалася диспропорція розвитку між легкою та важкою промисловістю. Усе це доповнювалося відмовою Радянського Союзу від фінансової допомоги США («План Маршала» – 13 млрд. дол.). У такий спосіб Вашингтон намагався зміцнити власні позиції в Європі. Тому з ідеологічних міркувань СРСР не лише відмовився прийняти її, але й запровадив аналогічну форму допомоги для соціалістичних країн Східної Європи. Фактично на плечі Радянського Союзу покладалася не лише відбудова власної території, але й значної частини Європи. Фінансування відновлення промисловості України проходило за рахунок внутрішньореспубліканських ресурсів. Згідно з четвертим п’ятирічним планом, на територію України доводилося 15 % загальносоюзних капіталовкладень при 42 % загальносоюзних втрат.

Незважаючи на це, економіка України стрімко відновлювалась. За період 1943-1945 рр. рівень валової продукції промисловості республіки зріс з 4 % до 26,2 %. Відбудовувався житловий фонд (на ці потреби з центру було надано 500 млн. карбованців). У серпні 1946 р. на VIII сесії ВР УРСР було прийнято закон «Про п’ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства УРСР на 1946-1950 рр.». Згідно з ним, до кінця п’ятирічки планувалося здійснити відбудову народного господарства республіки і перевершити довоєнний випуск продукції. Пріоритетними напрямками розвитку були металургійна, вугільна, хімічна галузь і залізничний транспорт. На його реалізацію виділялось 65 млрд. карбованців. На потреби важкої промисловості направлялось 80 % капіталовкладень.

Ціною величезного напруження фізичних і духовних сил народу господарство України за короткий строк було відбудоване. У роки першої повоєнної п’ятирічки відновили роботу 22 доменні, 43 мартенівські печі й 46 прокатних станів, почали функціонувати реконструйовані металургійні підприємства «Азовсталь», «Запоріжсталь», Краматорський, Єнакіївський заводи. Крім цього, промисловий потенціал республіки поповнився низкою нових комбінатів. Це Київський авіаційний, Одеський автоскладальний, Харківський підшипниковий, Запорізький трансформаторний, Львівський інструментальний заводи тощо. Значну допомогу у цьому надавали інші республіки Радянського Союзу. В Україну направлялися спеціалісти, техніка, устаткування. Лише металургійний комбінат «Запоріжсталь» допомагали відбудовувати 57 підприємств СРСР та 30 тис. робітників з різних куточків Союзу. З метою стабілізації фінансової системи у грудні 1947 р було проведено грошову реформу. За банківськими вкладами до 3 тис. карбованців обмін грошових знаків відбувався у співвідношенні 1:1, вклади від 3 до 10 тис. карбованців скорочувалися на 1/3, а вклади понад 10 тис. – на 2/3. Найбільше постраждали ті, хто зберігав заощадження на руках: вони мали віддати за один новий карбованець 10 старих.

На кінець 1950 р. в Україні більш ніж до війни добували залізної руди, виробляли прокату чорних металів, продукції машинобудування та металообробки, електроенергії, цементу; майже стільки, як до війни, виплавляли чавуну, сталі, добували кам’яного вугілля. За офіційними даними, четверту п’ятирічку було завершено достроково за 4 роки і 3 місяці. Але це стосувалося лише окремих галузей (електроенергетика, машинобудування, металургія). Відбудова легкої промисловості просувалася повільно (у 1950 р. вона досягла лише 80 % від рівня 1940 р.). Повної відбудови народного господарства УРСР вдалося досягти тільки в наступній, п’ятій п’ятирічці (1951-1955 рр.).

Не залишились осторонь відбудовчих процесів УРСР і західноукраїнські землі. Відтепер вони переставали бути постачальником сировини (дерева, нафти), а перетворювались на центри деревообробної, паперової, хімічної галузей (Ужгородський і Мукачівський меблеві комбінати, Свалявський лісохімічний завод, картонна фабрика у Львові та ін.). Сприяло цьому і відкриття значних родовищ корисних копалин: 1946-1949 pp. у Дрогобицькій області розвідані Угерське, Більче-Волицьке та Рудковське газові родовища. У 1948 р. завершено будівництво найпотужнішого у ті часи в СРСР та Європі магістрального газопроводу Дашава-Київ, а в 1951 р. західноукраїнський газ почала отримувати Москва. Було докорінно реконструйовано промисловий потенціал регіону, зведено понад 2,5 тис. підприємств. Найбільші з них були збудовані у Львові: електроламповий, інструментальний, машинобудівний заводи. Як наслідок, до 1950 р. обсяг валової продукції промисловості збільшився у 3,2 рази. Цього вдалося досягти завдяки збільшенню частки підприємств західноукраїнських областей щодо України з 4,7 % у 1940 р. до 12,6 % у 1949 р. (у важкій промисловості – відповідно 8,1 і 16,8 %).