Зовнішньополітична діяльність УРСР

Оформлення чіткого кордону супроводжувалося розбудовою державних органів влади. В УРСР були створені ознаки державності: прапор, герб; у 1946 р. РНК УРСР перетворили на Раду Міністрів УРСР; організовано 25 міністерств, підпорядкованих уряду республіки, зокрема Міністерство закордонних справ. Такі зміни нічого не давали Україні в плані реальної незалежності, однак значно посилювали міжнародні позиції СРСР. З цією метою Сталін при створенні Організації Об’єднаних Націй (ООН) навіть виступив із пропозицією включити до складу її членів-засновників усі республіки Радянського Союзу. Однак ідею було відхилено, за винятком України та Білорусії (через великі втрати під час війни).

26 червня 1945 р. делегація України взяла участь у міжнародній конференції і підписала декларацію про заснування Організації Об’єднаних Націй. Першим віце-головою підготовчої комісії було обрано тодішнього наркома закордонних справ УРСР Д. Мануїльського. Невдовзі Україна стала членом 12 міжнародних організацій, а в 1951-1958 рр. набула членства ще у 16. Представники УРСР плідно працювали у Статистичній комісії, Комісії з прав людини, Комітеті у справах біженців і переміщених осіб та інших структурних підрозділах ООН. У 1948 р. Україна була обрана непостійним членом до Ради Безпеки ООН. Того ж року вона стала ініціатором створення Всесвітньої організації охорони здоров’я, вступила до Всесвітнього поштового союзу, Всесвітньої метеорологічної організації, Міжнародного союзу електрозв’язку тощо.

Набуття членства у різних організаціях відіграло позитивну роль у зміцненні міжнародного авторитету України. Її представники були авторами та ініціаторами прийняття низки міжнародних документів. Лише протягом перших повоєнних років українські дипломати підписали 65 міжнародних угод. Серед них значної ваги набули мирні договори з колишніми союзниками Німеччини під час проведення Паризької мирної конференції, Дунайської конвенції про судноплавство на Дунаї та ін.

Значна увага відводилася налагодженню економічних зв’язків. Передусім це стосувалося держав-членів створеної у 1949 р. Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ). Туди входили соціалістичні країни Східної Європи та Азії. Поступово налагоджувалися міжнародні контакти в сфері науки та культури, відкривалися дипломатичні представництва. Однак, уся ця робота переважно відбувалася в межах країн соціалістичного табору, пропозиції ж розширити географію міжнародного співробітництва з іншими державами Європи, Азії та Америки були відхилені Сталіним.