Галицька битва. Діяльність російської адміністрації в Галичині

Початок військових дій на українських землях був надзвичайно вдалим для російської армії. У ході запеклої Галицької битви, що тривала від 19 серпня до 4 жовтня 1914 р., австро-угорська армія була повністю розгромлена. Вона втратила понад 336 тис. солдатів, з яких більше 100 тис. (майже третина) потрапило в полон. Росіянами в результаті боїв було захоплено 400 австрійських гармат. Однак, прийшовши на ці території, російська влада замість лояльності розпочала жорстку політику русифікації. Це було її найбільшою помилкою. Майже відразу були закриті всі українські газети і журнали, українські товариства й школи, заборонено продавати або брати з бібліотек українські книги. Новопризначений генерал-губернатор краю – чорносотенець граф О. Бобринський шаленим наступом пішов на український національно-визвольний рух. Почалося переслідування і насильне вивезення в Сибір українських діячів. Як писав у своєму офіційному звіті жандармський полковник Мезенцев, лише за кілька місяців ним було проведено тисячу двісті арештів і тисячу обшуків. Тільки через київські тюрми на Схід було вивезено понад 12 тис. людей.

Особливо жорстоких репресій зазнала греко-католицька церква (ГКЦ). Голова ГКЦ митрополит А. Шептицький був заарештований, вивезений через Київ на Схід і перебував у тюрмі Суздальського монастиря до революції 1917 р. Синод московської церкви надіслав до Галичини фанатиків православ’я – архієпископа Євлогія з Холма і владику Антонія з Харкова, які прагнули покінчити з греко-католицькою церквою і навернути населення на православ’я. Майже у двісті парафій було призначено священиків із Росії. Одночасно замість українських шкіл у Галичині відкривали російські, повсюди заводили російську мову.

У березні 1915 р. російська армія захопила найміцнішу австрійську фортецю Перемишль. Після цієї операції ще 120 тис. австрійських солдатів стали полоненими. Російські підрозділи продовжували наступ, але просунутися далі, ніж за Карпатські перевали, їм не вдалося. Основною причиною цього стало те, що у квітні 1915 р. на допомогу ослабленим австрійцям прийшла німецька армія під командуванням генерала Макензена.

Невдачі на фронті позначилися на впливовості західноукраїнських організацій. Задля збереження своєї сили вони почали об’єднуватись. Так, 5 травня 1915 р. у Відні постала Загальна Українська Рада. Її створення подавалось як розширення галицької Головної Української Ради. Загальна Українська Рада мала бути репрезентацією всього українського народу під час війни, найвищим і єдиним українським представництвом в Австро-Угорщині. Метою Ради була боротьба за надання державної самостійності українським землям, звільненим з-під влади Росії Австро-Угорщиною і Німеччиною, об’єднання їх в окремий український край у складі Австро-Угорщини. З цією метою Загальна Українська Рада проводили агітаційну політику серед полонених українців. Її члени піклувалися про поліпшення умов їх життя, направляли в табори учителів та інструкторів, які організовували школи, бібліотеки, читальні, хори, оркестри, освітні курси, пробуджували в полонених національну свідомість.