Включення українських земель до складу Російської імперії. Адміністративно-територіальний поділ

Скориставшись послабленням Польщі, правлячі кола Пруссії та Австрії розпочали розподіл її території. До них з часом приєдналася і Росія. В 1772 р. було здійснено перший розподіл Польщі: до Росії відійшла східна частина Білорусії, Австрія захопила Галичину. В 1774 р., після поразки Туреччини в Кримській війні, Австрія окупувала Буковину. В 1793 р. Росія та Пруссія здійснили другий розподіл Польщі: до Росії відійшли – Східна Білорусь та правобережні українські землі – Київщина, Східна Волинь, Поділля, Брацлавщина. В 1795 р. Пруссія, Росія та Австрія здійснили третій розподіл Польщі. Саме польські землі захопили Пруссія та Австрія. Таким чином, наприкінці XVIII – у першій половині ХІХ ст. переважна більшість українських земель – Лівобережжя, Слобожанщина, Правобережжя, Південь – входили до складу Російської держави. Західноукраїнські землі – Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття – перебували під владою Австрійської монархії.

У 1783 р. Катерина ІІ видала наказ про приєднання Криму до Росії. Царський уряд розпочав надавати землі поміщикам, службовцям, військовим. Велике значення для заселення краю мала народна колонізація – переселення селян, козаків, міщан. Здебільшого це були переселенці з Правобережної та Лівобережної України, а також з Росії. Разом з тим, землі отримували і іноземні колоністи – болгари, греки, серби, німці.

Південна Україна жваво облаштовувалась. Були засновані міста – Олександрівськ ( 1770 р.), Катеринослав (1776 р.), Херсон (1778 р.), Маріуполь (1779 р.), Миколаїв (1789 р.), Одеса (1795 р.), Севастополь (1783 р.), Сімферополь( 1784 р.).

У 60-х– 80-х роках XVIII ст. царський уряд ліквідував залишки Української козацької держави. Було ліквідовано гетьманство, скасовано поділ на козацькі полки та впроваджено новий адміністративний устрій за російським зразком, козацькі полки перетворені на регулярні полки російської армії. На Лівобережжі і Слобожанщині колишня козацька старшина перетворилася на дворянство (шляхту). У 1796 р., як і в Росії, замість намісництв були створені губернії: Малоросійська (Лівобережжя), Слобідсько-Українська (Слобожанщина), Новоросійська (Південь і Крим), Київська, Подільська і Волинська (Правобережжя). Таким чином, у першій половині ХІХ ст. утвердився такий адміністративний поділ України у складі Російської імперії: Чернігівська, Полтавська, Харківська, Київська, Подільська, Волинська, Катеринославська, Херсонська і Таврійська губернії.

Царський уряд систему управління будував за військовим зразком. Були утворені генерал-губернаторства: Малоросійське (1802 р.), з 1835 р. – Харківське й Чернігівське з губерніями Харківською, Полтавською і Чернігівською, Новоросійсько-Бессарабське з губерніями Херсонською, Катеринославською, Таврійською і Бессарабською областю, Київське з губерніями Київською, Волинською й Подільською. На чолі генерал-губернаторств стояли військові генерал-губернатори, які користувалися майже необмеженою владою.

У губерніях державну владу Російської імперії представляли губернські правління, очолювані губернаторами, яких призначав і звільняв цар. Губернії складалися із повітів, де керували царські справники. Повіти поділялися на стани, очолювані поліцейськими приставами. Важливою державною установою була Казенна палата. Вона відала збиранням з населення різноманітних державних податків. Увесь цей адміністративно-управлінський апарат покликаний був охороняти владу царизму на місцях. Щодо найбільшої маси населення – кріпосних селян, – то вся влада над ними належала поміщикам.

Під кінець XVIII ст. усі прикмети навіть обмеженої української державності були скасовані. Це стосувалося насамперед козацького самоврядування. Його примусово скасували, рядові козаки стали державними селянами, а козацьку старшину царизм схилив на свій бік, зрівнявши її в правах із російським дворянством. Ті ж, хто хотів залишитися на військовій службі, могли це зробити, але вже не як козаки, а як рядові чи офіцери регулярних державних російських збройних сил. Запровадження міських дум замість магістратів позбавило козацьку старшину виняткових прав і на міське самоврядування. 1835 р. насильницькі позбавили всіх залишків демократичного місцевого самоврядування за так званим магдебурзьким правом останнє із великих міст України – Київ. Докорінної реформи зазнала і судова система. Замість козацьких судових органів у полках і сотнях, розрахованих на судочинство щодо всіх верств населення, російський царизм заснував в Україні станові суди: окремо для дворян, для міщан і для державних селян (здебільшого колишніх козаків), а над кріпаками, як і раніше, суд мав чинити їхній власник.

Протягом першої половини ХІХ ст., унаслідок природного приросту й швидкої колонізації малозаселених районів Півдня, зростало населення України. Особливо швидко кількісно збільшувалося населення степової України. Напередодні реформи 1861 р. лише у двох південних губерніях – Херсонській і Катеринославській – налічувалося понад 2 млн. чол. Усього ж із 1787 р. по 1862 р. населення трьох степових губерній – Катеринославської, Херсонської й Таврійської – збільшилося в чотири рази.

У Південній Україні виникли компактні поселення народів різних національностей. Велику групу іноземних колоністів складали так звані «чорноморські німці». У містах Півдня проживали італійці, вірмени та євреї.

На Правобережній Україні проживало багато поляків, а також німців, євреїв, татар, болгар. У Західній Галичині українці і поляки складали по 40 %, євреї – приблизно 10 % населення, а у Східній Галичині українці становили близько 65 %, поляки – майже 20 %, євреї – 10 %.