Економічне положення України в першій половині ХІХ ст. Занепад кріпосницьких та зародження ринкових відносин

У першій половині ХІХ ст. інтенсивно відбувався розпад феодально-кріпосницької системи. Він полягав насамперед у розвитку товарно-грошових відносин – розширенні обміну, внутрішньої і зовнішньої торгівлі, у перетворенні продуктів праці на товар і підриві натурального характеру господарства. А коли на товар стала перетворюватися і робоча сила, товарне господарство почало переростати в капіталістичне. Провідною галуззю економіки України й у першій половині ХІХ ст. залишалося сільське господарство. Його розвиток дуже гальмувався наявністю кріпосництва.

Незважаючи на це, у сільському господарстві протягом першої половини ХІХ ст. відбувалися серйозні зміни й народжувалися нові прогресивні явища, які сприяли зростанню продуктивних сил і наполегливо вимагали ліквідації кріпосництва. Розорювалися нові, раніше не оброблювані земельні простори, особливо на Півдні України. З 1778 р. по 1851 р. посівні площі півдня України збільшилися у 25 разів. Розпочалася спеціалізація землеробства, розвивалися поміщицьке торгове землеробство й тваринництво, з’являлися нові галузі сільського господарства: тонкорунне вівчарство, цукрове бурякосіяння, розгорталося вирощування технічних культур (коноплі, тютюну і льону) для продажу. У поміщицьких господарствах з’являлися нові промислові підприємства, дедалі ширше, особливо на Півдні, застосовувалися вільнонаймана праця й сільськогосподарські машини.

Налагоджуючи товарно-грошові відносини, поміщики передусім збільшували виробництво та продаж хліба й особливо пшениці. У середині ХІХ ст. вони давали 90 % товарного хліба, на селянські ж господарства його припадало лише 10 %. Основна частина товарного хліба йшла на внутрішній ринок. Збільшували обсяги вивозу за кордон – в основному через чорноморсько-азовські порти: Одесу, Бердянськ, Миколаїв, Маріуполь, Таганрог.

Найбільш інтенсивно, особливо починаючи з 30-х років, торгове зернове господарство розвивалося на півдні, у губерніях Херсонській, Катеринославській і Таврійській.

Поміщики лівобережних губерній – Полтавської, Харківської й Чернігівської, через вузькість місцевого внутрішнього ринку не мали належних умов для продажу хліба, значна частина якого внаслідок цього не мала збуту. У зв’язку з цим лівобережні поміщики переробляли хліб на горілку.

Пристосовуючи свої господарства до потреб ринку, поміщики збільшували земельні площі під посівами технічних культур – тютюну, конопель та льону. Із другої половини 20-х років ХІХ ст., після заснування перших цукрових заводів, на Правобережжі і Лівобережжі стали швидко розширюватися плантації цукрових буряків.

Однією з ознак товаризації поміщицьких господарств і розпаду феодально-кріпосницької системи було заснування й розширення поміщиками промислових підприємств, які, хоча й ґрунтувалися на праці кріпаків, але вироблена продукція переважно йшла на продаж: борошно, крупи, горілка, сукно, полотно, залізо, мило, шкіри, цукор, скло та інші вироби. Найбільше місце поміщицькі підприємства займали у винокурній (гуральництві), суконній, цукровій і селітряній галузях промисловості.

Для підвищення продуктивності свого виробництва поміщики, особливо у степовій Україні, стали дедалі ширше застосовувати у своїх маєтках сільськогосподарські машини – сіялки, віялки, косарки, молотарки. Ці машини здебільшого привозили з-за кордону або купували на місцевих і російських заводах, які були засновані у той час.

Значного розвитку набув чумацький промисел, відомий ще з другої половини XУ ст. Чумаки купували випарну і кам’яну сіль, в’ялену і солену рибу в Криму, Бессарабії, у Бахмуті, на Дону і Волзі та продавали по всій Україні й Росії. Чумацький промисел відігравав важливу роль у розширенні торгівлі та зміцненні економічних зв’язків України з Росією.