Розгортання ідеологічних кампаній

Не менших руйнувань у своїй діяльності репресивно-каральна система досягла і на інших територіях України. З приходом на пост першого секретаря ЦК КП(б)У Л. Кагановича у 1947 р. була розгорнута нещадна боротьба з «українським націоналізмом», особливо в державних установах. Лише протягом 1949-1952 pp. з партії було виключено понад 22 тис. осіб, або 3 % від загальної кількості. Посилювався контроль за діяльністю судів, прокуратури, органів державної безпеки.

Особливо відчутних гонінь та переслідувань зазнала наука, література, культура. Метою таких дій було усунення противників радянської влади від контактів із суспільством та можливості впливу на нього. Особливо значних масштабів ці процеси набули за часів А. Жданова (серпень 1946 р.). Наслідками цього стала прийнята влітку 1946 р. Постанова ЦК ВКП(б) про журнали «Зірка» і «Ленінград». В Україні її продовженням стали відповідні постанови ЦК КП(б)У: «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури в "Нарисі історії української літератури"» (24 серпня 1946 р.), «Про журнал сатири і гумору "Перець"» (19 вересня 1946 р.), «Про журнал "Вітчизна"» (1 жовтня 1946 р.), «Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР і заходи щодо його поліпшення» (20 жовтня 1946 p.). Ці документи містили суб’єктивні оцінки і перекручення загального стану літератури і мистецтва.

У серпні 1947 р. постановою ЦК КП(б)У «Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії Академії наук УРСР» сильного удару було завдано по науці. Значній критиці піддавалися праці, видані у передвоєнні та воєнні роки: «Короткий курс історії України» та «Нариси історії України» за редакцією С. Білоусова, К. Гуслистого, М. Петровського. Особливо дісталося першому тому «Історії України» за редакцією М. Петровського як такому, що не забезпечив «боротьби з проявами буржуазного націоналізму в історичній науці». Оголошувалася боротьба з космополітизмом. У результаті її проведення у 1950 р. було ліквідовано кабінет єврейської історії. Не лишилося сліду від генетики та кібернетики. У серпні 1948 р. жертвами «лисенківщини» стали академік М. Гришко, професори С. Гершензон, Л. Делоне, І. Поляков та ін.

Поштовхом до нової хвилі критики творчої інтелігенції стала редакційна стаття газети «Правда» від 2 липня 1951 р. (за однією з версій, її написав Каганович) «Проти ідеологічних перекручень у літературі». У цій статті популярний вірш В. Сосюри «Любіть Україну», написаний ще 1944 p., називався «в основі своїй ідейно порочним твором», під яким могли підписатися Петлюра, Бандера. М. Рильському нагадали про «серйозні ідеологічні помилки». Гострій критиці була піддані опера К. Данькевича «Богдан Хмельницький», повість І. Сенченка «Його покоління», кіносценарій О. Довженка «Україна в огні» та ін.

Незважаючи на це, культурне життя республіки тривало. Наприкінці 40-х – початку 50-х рр. було зведено 1 300 нових шкіл на 400 тис. учнівських місць. У 1953 р. здійснено перехід на обов’язкову семирічну освіту. На кінець 50-х рр. в Україні діяло 11 тис. середніх шкіл. Водночас українська школа все більше віддалялася від потреб національної освіти. Так, заняття з історії України замінювалися викладанням історії Російської імперії, а потім Радянського Союзу. Лише 30 % навчальних закладів було з українською мовою навчання. Відроджувалася вища освіта. Поновили свою роботу Харківський, Київський та інші університети. В Україну було відряджено значну кількість викладачів. Стрімко розширювалася мережа театрів, кінотеатрів, музеїв, виходили нові літературні твори.

Отже, післявоєнна відбудова народного господарства здійснювалася шляхом жорстких командно-адміністративних методів управління, ігнорування інтересів простих людей. Влада робила ставку на розвиток важкої промисловості, задоволення потреб оборонки, перекачування коштів із сільського господарства у промисловість. При цьому повоєнний економічний розвиток здійснювався на переважно екстенсивній основі. Понад 70 % робітників підприємств України досягали норм виробітку здебільшого ручною працею. Широкого застосування при цьому набула праця політв’язнів, репресованих чи військовополонених. Тоталітарна система не припиняла своєї дії.