Проголошення ЗУНР та початок українсько-польського конфлікту

Невід’ємною складовою революційного руху 1917-1920 рр. була боротьба за створення власної державності українців, що проживали на землях, підвладних Австро-Угорській імперії. Після поразки у Першій світовій війні, австрійській цісар Карл, намагаючись зберегти імперію, 16 жовтня 1918 р. видав маніфест про її трансформацію в федерацію. Згідно з ним, усі народи, які населяли Австро-Угорщину, могли створити власні сейми й отримати автономію. Керуючись цими положеннями, українські політичні сили 18 жовтня 1918 р. утворили у Львові Українську Національну Раду. Відразу ж було проголошено курс на відновлення української державності. Населення радісно вітало це рішення. Однак невдовзі плани австрійського уряду змінились. У владних коридорах почали домінувати думки про необхідність передачі контролю над Галичиною польській адміністрації. Для цього 28 жовтня в Кракові було створено польську ліквідаційну комісію, а 1 листопада 1918 р. призначено акт передачі управління.

Не сподіваючись на зміни, населення західноукраїнських земель вирішило діяти першим. У ніч проти 1 листопада 1918 р. майже 1,5 тисячі українських вояків на чолі з сотником Українського Січового стрілецтва Д. Вітовським оволоділи головними позиціями у Львові, взяли під контроль ратушу та ряд інших державних установ. За такої ситуації австрійський уряд був змушений визнати верховенство влади Української Національної Ради. Згодом Рада поширила свій вплив на інші території Західної України.

Організованість політичних лідерів ЗУНР дала змогу швидко сформувати дієвий адміністративний апарат і суд, провести реформи, створити велику національну армію (Українська галицька армія – УГА). 11 листопада було утворено виконавчий орган влади – Державний секретаріат на чолі з К. Левицьким. Через два дні затверджено конституційні основи новоствореної держави – вона отримала назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). 13 листопада 1918 р. офіційно проголошено створення ЗУНР. 22-26 листопада проведено вибори депутатів Української Народної Ради. Президентом ЗУНР став голова Української Народної Ради Є. Петрушевич. Прорахунками керівництва новоствореної держави можна вважати відмову передачі землі населенню. Таке рішення відчутно підірвало популярність уряду серед народу.

Реакція поляків була миттєвою. 1 листопада 1918 р. вони підняли повстання у Львові та інших містах Галичини. 13 листопада 1918 р. було проголошено відновлення Польської держави. Відроджена Польща одразу ж висунула претензії на західноукраїнські землі та розпочала наступ. 21 листопада вона захопила Львів, а невдовзі почала контролювати 10 із 59 українських повітів. У такій ситуації Уряд Західноукраїнської Народної Республіки змушений переїхати до Тернополя, а потім – Станіслава. У цей час молода українська держава енергійно шукала підтримки на міжнародній арені. ЗУНР відкрила посольства в Австрії, Угорщині, Німеччині, заснувала дипломатичні представництва в Чехословаччині, Канаді, Італії, США, Бразилії тощо. Проте блокування польськими дипломатами переговорів із країнами Антанти не давало остаточної відповіді на питання життєздатності ЗУНР. Поляки переконували лідерів Англії та Франції, що українці є більшовиками і водночас співпрацюють з Німеччиною. У певний момент ЗУНР опинилась у повній міжнародній ізоляції. Вона була позбавлена можливості отримувати зовнішні кредити для закупівлі зброї за кордоном. Водночас Польща отримувала різні пільги та безкоштовне постачання озброєння і боєприпасів.

Певні надії на перемогу вселило об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р. Відтепер українцям доводилося захищати незалежність на усіх ділянках кордону. Після Акту злуки ЗУНР почала називатися Західноукраїнська область Української Народної Республіки. Українська Галицька армія вливалася до основних частин армії УНР. Проте це об’єднання залишилося формальним, в реалії кожна частина України продовжувала самостійно боротися зі своїми ворогами, не маючи змоги допомагати одна одній.