Гетьманський переворот. Проголошення Української держави

На початку 1918 р. Центральна Рада впала. Причинами цього були криза соціальної політики і її несприйняття поміщиками та промисловцями; втрата авторитету у широких верств населення; зацікавленість окупаційної адміністрації у владі, спроможній виконати зобов’язання щодо постачання продуктів Німеччині.

Не дивно, що 29 квітня 1918 р. на хліборобському з’їзді в Києві за підтримки німців гетьманом був проголошений Павло Скоропадський. Того ж дня було видано гетьманський Універсал – «Грамоту до всього Українського Народу», а також закон «Про тимчасове улаштування України». Згідно з ними, в Україні замість демократичного парламентського правління встановлювався авторитарний режим. У Грамоті наголошувалося, що гетьман бере на себе «тимчасово всю повноту влади» і до скликання Українського Сейму буде «підтримувати авторитет влади, не спиняючись ні перед якими крайніми мірами». Центральна й Мала Ради, земельні комітети розпускались. В Українській державі поновлювалася свобода продажу землі, торгівлі й приватного підприємництва, гарантувався спокій, права робітничого класу.

Зміна внутрішньополітичного курсу України була позитивно сприйнята шовіністичними та промонархічними організаціями. Найбільшими з них на території України були «Російський союз», «Монархічний блок», «Союз російського народу», «Союз відродження Росії». Вони намагалися перетворити Україну на своєрідний плацдарм у боротьбі з більшовизмом за відновлення «єдиної і неподільної» Росії.

У політичному відношенні нова держава ґрунтувалася на дивовижному сплетінні монархічних, республіканських і диктаторських засад. Скоропадський сформував новий уряд та систему місцевих органів влади, що складалися із великих землевласників. Головою кабінету міністрів було призначено Ф. Лизогуба, міністром закордонних справ – Д. Дорошенка, міністром освіти – історика М. Василенка, міністром юстиції – Чубинського. Одразу було створено й державну символіку: герб – козак з мушкетом, прапор – синьо-жовтий з золотим тризубом та хрестом у центрі. Замість УНР вводилася назва «Українська держава».

В економічній сфері керуючись гаслами відновлення приватної власності та ринкових відносин, П. Скоропадський повернув усі підприємства і земельні ділянки, що були націоналізовані Центральною Радою, їх попереднім власникам. Такі дії викликали значний супротив населення. Не бажаючи віддавати конфісковане у поміщиків майно, селяни часто підпалювали його та розгортали партизанську боротьбу. Найбільших масштабів селянська війна набула на Київщині, де повсталих очолював український лівий есер М. Шинкар, на Чернігівщині, де діяв більшовик М. Кропивницький, та на Катеринославщині, де розгорнув свою діяльність Н. Махно. Намагаючись придушити виступи, влада часто застосовувала збройні сили. Проте пізніше згодилася на проведення земельної реформи. Згідно з нею, приватне землеволодіння не повинно було перевищувати 25 десятин на особу, за винятком володінь поміщиків – до 200 десятин і цукрових заводів – до 3 тис. Держава мала викуповувати частину поміщицьких земель і наділяти ними селян. Ці зміни були покликані суттєво стабілізувати ситуацію на селі.

У промисловості спостерігалося зростання виробництва. Це зумовлювалося налагодженням товарообігу з Німеччиною та Австрією. Поступово було відновлено залізничний рух. Проте такий успіх базувався на скороченні соціальних програм: запровадженні 12 годинного робочого дня; ліквідації деяких соціальних гарантій; обмеженні прав робітників. Такі непопулярні антикризові заходи виявилися результативними. Як засвідчує один з мешканців столиці України, «відносний добробут Києва за гетьманських часів різко контрастував зі швидким зубожінням Петрограда та Москви. На півночі вже починався голод, який був нам ще зовсім незнайомий». Це при тому, що 10 вересня 1918 р. Німеччина нав’язала гетьманському уряду ще більш кабальний «торговельний договір». Дотримуючись його умов, до 15 липня 1919 р. Україна повинна була поставити 75 млн. пудів хліба, 11 млн. пудів великої рогатої худоби (живою вагою), 9 млн. пудів цукру, 460 тис. пудів сала, масла та сиру, 20 млн. літрів спирту, 11 200 вагонів дерева, 37,5 млн. пудів залізної руди тощо.

Увага при реформуванні фінансової системи зосереджувалася на налагодженні грошового обігу, вдосконаленні грошової системи, створенні державного бюджету, відкритті українських банків, заснуванні нових акціонерних компаній, відродженні біржі.

Судову реформу було розпочато у червні 1918 р. У липні цього року вийшов закон про судові палати та апеляційні суди. Згідно з ним, створювалися 3 судові палати – Київська, Одеська, Харківська. Генеральний Суд перетворювався на Державний Сенат, який складався з Адміністративного генерального суду, Цивільного генерального суду та Загального зібрання сенату; на місцях суддями призначали поміщиків, у чому виявився консерватизм змін.

У соціальній сфері П. Скоропадський проголосив відновлення окремої суспільної верстви – козацтва. З цією метою створювалося близько 20 округів (переважно прикордонних), у яких життя формувалося на козацьких звичаях. Важливим зрушенням у духовній сфері стало утворення влітку 1918 р. Української автокефальної православної церкви на чолі з митрополитом В. Липківським.

Чинне місце у діяльності гетьмана посів напрямок національно-культурного будівництва. Були зроблені спроби українізувати державний апарат і систему освіти, прийнято закон про обов’язкове вивчення української мови та літератури, історії та географії України. З цією метою на українську мову викладання переводилося 5,4 тис. початкових шкіл, понад 150 гімназій та 20 вищих навчальних закладів, з друку вийшло кілька мільйонів примірників українських підручників. Відкривалися нові українські університети, зокрема у Києві і Кам’янець-Подільському. У листопаді 1918 р. відкрито Українську Академію Наук, президентом якої став В. Вернадський. Було створено Національну бібліотеку, Національний архів, Національну галерею мистецтв, Національний історичний музей, Український національний театр.

У військовій сфері планувалося створити 8 армійських корпусів і 4 кавалерійські дивізії, гвардійську дивізію та спецчастини. 24 липня 1918 р. було прийнято урядовий закон про загальну військову повинність, а мобілізацію до армії передбачалося почати у жовтні. До складу збройних сил України входили Чорноморський флот, військово-повітряні сили, наземні підрозділи, артилерія тощо. Нова влада без змін затвердила розроблений за уряду УНР план структури Військово-повітряного флоту України. До літа 1918 р. в армії П. Скоропадського було 189 легких літаків і 4 повітряні кораблі «Ілля Муромець». З вересня 1918 р. на літаках, які не мали ознак державної належності, малювали тризубець. Гетьманська бойова авіація за її прямим призначенням так і не була використана, а після ліквідації Гетьманату перейшла до Директорії. Проведення заходів щодо деполітизації військовозобов’язаних дало змогу урядові на певний час послабити вплив політичних партій на військові частини й зміцнити дисципліну в армії.