Криза зовнішньої політики П. Скоропадського. Падіння Гетьманату

Важливою умовою збереження української державності стало проведення активної міжнародної політики. За часів Гетьманату Україну визнали 30 країн, а 10 з них мали свої представництва у Києві. Україна мала своїх представників в 23 державах. Було налагоджено відносини з урядами країн, створених на території колишньої Російської імперії – Литвою, Грузією, Кубанню, Доном, Кримом. Проводилися переговори зі Швейцарією, Іспанією, Данією, Швецією, Голландією, Норвегією, Італією. Хоч із Росією Українська Держава мала договір про добросусідські відносини, контакт встановлювався важко, а з жовтня 1918 р. будь-які переговори цілком припинилися.

США і країни Антанти виявили негативне ставлення до самостійної Української держави. Французький та англійський посли прямо заявляли українському дипломатичному представникові, що «Україна є частиною Росії... Україна ніколи не була державою і не може претендувати на визнання її державами Антанти».

Таке ставлення було результатом цілковитого контролю німецьким керівництвом зовнішньої політики Гетьманату. Воно постійно намагалося зірвати спроби України налагодити відносини з країнами Антанти. Лише наприкінці жовтня 1918 p., коли поразка німецького блоку стала очевидною, міністр закордонних справ Німеччини заявив, що його уряд не перешкоджатиме можливому порозумінню України з Антантою.

Проте незважаючи на певні успіхи політики П. Скоропадського, у липні-серпні 1918 р. піднімається антигетьманська хвиля страйкового руху. У цей час на Київщині, Чернігівщині та Катеринославщині активізується селянська боротьба проти окупантів та гетьманщини. Цьому сприяла поразка Німеччини у війні, що позбавила Українську державу опори та гаранта стабільності. Спроби гетьмана змінити орієнтири (офіційне скасування державної самостійності України, проголошення федеративного союзу з небільшовицькою Росією, створення уряду «українського за формою, але московського за змістом») вже не могли врятувати ситуації. 18 грудня 1918 р. війська Директорії увійшли до Києва. П. Скоропадський зрікся влади і незабаром виїхав за кордон.

Незважаючи на велику роботу, спрямовану на поліпшення становища України і виводу її з кризи, Гетьманат П. Скоропадського був приречений. Головна причина цього – цілковита залежність від Німеччини. Перебуваючи під її контролем, гетьман не міг остаточно сформувати усі атрибути державності та вселити в український народ надію на самостійне існування. Водночас П. Скоропадський зробив ставку на заможні верстви, що негативно відбилося на становищі більшої частини населення. Залишившись без підтримки німців та частини власних загонів, П. Скоропадський полишає керувати «Українською державою».