Війна радянської Росії та УНР. Проголошення незалежності УНР. Брестський мир

Наслідком протистояння радянської Росії та Української Народної Республіки стала війна. Вона розпочалася 5 грудня 1917 р., а 8 грудня 1917 р. більшовики взяли Харків. Військами росіян керували В. Антонов-Овсієнко, М. Муравйов, Г. Орджонікідзе, українськими – М. Порш, С. Петлюра, В. Єщенко. Вирішальні події розпочалися 25 грудня, коли В. Антонов-Овсієнко віддав наказ 30-тисячній армії про наступ на УНР. Швидко просуваючись, радянські війська оволоділи Катеринославом, Олександрівськом, Полтавою, Лубнами та вийшли на Київ. Причинами військових невдач УНР були відсутність боєздатної армії; невирішеність земельного питання; підтримка місцевих осередків РСДРП(б) (16 січня 1918 р. більшовики ініціювали повстання робітників заводу «Арсенал», яке змусило уряд УНР перекинути на його придушення війська з фронту).

Розуміючи неможливість самостійної боротьби з більшовиками, Центральна Рада робить спробу налагодити відносини з країнами Четвертного союзу. Для цього першочерговим завданням стало втримання столиці. Згідно норм міжнародного права, це свідчило про належність її верховної влади в країні та підтверджувало політичну незалежність України. Поставлену мету було досягнуто ціною життів Студентського куреня, розбитого у бою на залізничній станції Крути 16 січня 1918 р. Ця битва дозволила уряду провести переговори з німецькою делегацією у Брест-Литовську та підписати 27 січня 1918 р. Брестський мир. Згідно з ним, Німеччина надавала військову допомогу Центральній Раді, а ЦР постачала за це до Німеччини продовольство.

Однак втримати Київ українській владі не вдалося. Війська на чолі з М. Муравйовим захопили місто 26 січня 1918 р. Уряд УНР був змушений переїхати до Житомира, а невдовзі – до Сарн. Перед евакуацією із Києва 22 січня 1918 р. Центральна Рада спромоглася прийняти земельний закон та IV Універсал. Основні його положення:

·проголошувалися незалежність та суверенітет Української Народної Республіки;

·декларувалося прагнення до дружніх відносин із сусідами України – Росією, Австро-Угорщиною, Туреччиною та іншими країнами;

·проголошувалася націоналізація усіх природних ресурсів, ліквідація права власності на землю;

·гарантувалася передача селянам землі без викупу до початку весняних робіт;

·заявлялося про демілітаризацію підприємств (їх переведення на випуск мирної продукції), надання соціальної допомоги безробітним, потерпілим від війни;

·проголошувалася монополія держави на виробництво і торгівлю залізом, тютюном та іншими товарами;

·декларувався намір після закінчення війни демобілізувати армію і замінити її народною міліцією;

·встановлювався державний контроль над банками;

·підтверджувалося право національних меншин на національно-персональну автономію.

Спираючись на допомогу країн Четвертного союзу, Центральна Рада швидко повернула втрачені території. До травня німецько-австрійська армія зайняла всю Україну і Крим, а 3 березня 1918 р. Радянська Росія змушена була підписати з ними мирний договір у Брест-Литовську. Згідно з ним, Росія припиняла бойові дії проти країн Четверного блоку та їх союзників (УНР), близько 1 млн. кв. км західних територій колишньої Російської імперії переходили під окупацію Німеччини, Росія сплачувала їй контрибуцію.

Відновлення влади було зустрінуте рядом перетворень. У лютому 1918 р. затверджено символіку УНР: державний герб – тризуб, державний прапор – жовто-блакитне полотнище; на території УНР вводився новий стиль обчислення часу; розпочато формування нового адміністративно-територіального поділу на основі етнографічного і географічного факторів: УНР ділилась на 30 земель (губерній); 1 березня 1918 р. введено нову грошову одиницю – гривню; розпочато судову реформу, але вона не була доведена до кінця; створено проект конституції; у державних установах: школах, гімназіях, університетах – запроваджувалась українська мова.

Проте такий успіх був оманливим. Не маючи достатніх ресурсів для наведення ладу в Україні, Центральна Рада все більше ставала залежною від німецьких військ. Фактично в Україні встановлювався окупаційний режим. Німці втручалися у внутрішні справи УНР, а 23 квітня уклали з Центральною Радою так звану «економічну угоду». Згідно з нею, Україна зобов’язувалася поставити до Німеччини та Австро-Угорщини 60 млн. пудів зерна та виробів з нього, 400 млн. штук яєць, велику рогату худобу живою вагою 2,75 млн. пудів, 3 млн. пудів цукру, залізну і марганцеву руди. Уклавши цей договір, УЦР підписала собі смертний вирок. Бажаючи посилення контролю над українськими територіями, окупанти почали готувати ліквідацію Центральної Ради. 25 квітня головнокомандувач німецьких військ генерал-фельдмаршал Г. Ейхгорн запровадив військово-польові суди, а 26 квітня одержав від імператора Вільгельма II згоду замінити український уряд за умови, що П. Скоропадський, на якого впав вибір, буде лояльним до німецької присутності. 29 квітня 1918 р. відбувся державний переворот, в результаті якого керівництво Центральної Ради було заарештоване, а до влади приведено П. Скоропадського.

Отже, Центральна Рада відіграла важливу роль у становленні української державності. Уперше після революції Б. Хмельницького про український народ заговорили як націю. Відстоюючи принципи законності та демократизму, керівництво Центральної Ради проводило виважену національну та економічну політику, сприяло відродженню української культури. Однак складність міжнародної ситуації залишала всі ці намагання безрезультатними. До цього необхідно додати і внутрішні прорахунки керманичів УНР. Розбудовуючи країну, вони ігнорували необхідність формування власної армії, давалось взнаки домінування у містах російської, а не української інтелігенції. Незважаючи на це, період 1917-1918 рр. відіграв важливу роль у розбудові сучасної української держави та був закономірним явищем національної історії.