ВПЛИВ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ НА ОБСЯГ ВИРОБНИЦТВА ТОВАРІВ ЗГІДНО З ТЕОРІЄЮ ПОРІВНЯЛЬНИХ ПЕРЕВАГ

Країни Витрати ресурсів на 1 т товару (одиниць) Обсяг виробництва за відсутності торгівлі між країнами (т) Обсяг виробництва в умовах запровадження торгівлі між країнами (т)
олії картоплі олії картоплі олії картоплі
Україна 15,0 18,7 24,0 7,5
Білорусь 7,5 15,0 0,0 30,0
Усього     22,5 33,7 24,0 37,5

Припустимо, що на виробництво олії і картоплі в Україні витрачається менше ресурсів, ніж у Білорусі (табл. 16.1). Якщо спиратися на абсолютні витрати, то Україні невигідно купувати в Білорусі ні олію, ні картоплю. Але Рікардо пропонує враховувати не абсолютні, а відносні витрати, тобто відносну (мінову) ціну товарів. Згідно з теорією трудової вартості, на яку спирався Рікардо, відносна ціна товару визначається тією пропорцією, в якій товар обмінюється на інший товар залежно від абсолютних витрат на їх виробництво.

За даними табл. 16.1, відносна ціна олії становить в Україні 1,25 т картоплі (10 : 8), у Білорусі — 2 т картоплі (20 : 10). Отже, в Білорусі відносна ціна олії вища, ніж в Україні. Тому Білорусі вигідніше зменшити обсяг виробництва олії і купувати її в Україні. Відносна ціна картоплі в Україні становить 0,8 т олії (8 : 10), у Білорусі — 0,5 т олії (10 : 20). Це означає, що в Україні відносна ціна картоплі вища, ніж у Білорусі. Тому Україні вигідно скоротити обсяг виробництва картоплі і купувати її в Білорусі.

Обидві країни матимуть вигоди від міжнародної торгівлі, якщо вони спеціалізуватимуться на виробництві тих товарів, відносно яких мають порівняльну перевагу. У підсумку це підвищує сукупну продуктивність ресурсів і максимізує сукупний обсяг виробництва та споживання товарів в обох країнах. На підтвердження цього висновку повернемося до табл. 16.1.

Нехай загальний обсяг ресурсів, що використовується у виробництві даних продуктів, у кожній країні становить 300 одиниць. Припустимо, що за відсутності міжнародної торгівлі Україна виробляє 15 т олії (150 одиниць ресурсів) і 18,7 т картоплі (150 одиниць ресурсів).Білорусь виробляє 7,5 т олії (150 одиниць ресурсів) і 15 т картоплі (150 одиниць ресурсів). Ясна річ, що за умов відсутності міжнародної торгівлі кожна країна споживає лише те, що виробляє.

Тепер змінимо умови і залучимо обидві країни до торгівлі між собою. Ця обставина суттєво вплине на їхню виробничу спеціалізацію. Припустимо, що Україна, використовуючи порівняльну перевагу у виробництві олії, збільшить її виготовлення з 15 до 24 т, на що спрямує 240 одиниць ресурсів. Решту ресурсів (60 одиниць) вона залишає на виробництво 7,5 т картоплі. Білорусь, навпаки, починає спеціалізуватися лише на виробництві картоплі, збільшуючи його обсяг до 30 т (300 одиниць ресурсів). Унаслідок використання кожною країною своїх порівняльних переваг зростає сукупне (в обох країнах) виробництво олії і картоплі: обсяг виробництва олії збільшився від 22,5 до 24 т, а обсяг виробництва картоплі — від 33,7 до 37,5 т. Якщо збільшився сукупний обсяг виробництва цих продуктів, то й обсяг їх споживання в країнах також має збільшитися.

Отже, за теорією порівняльних переваг, в умовах вільної торгівлі всі країни з різною продуктивністю ресурсів, дістають змогу виробляти і споживати більшу кількість товарів. Це стосується навіть тих країн, які не мають абсолютних переваг у виробництві жодного з товарів.

У теоріях Сміта і Рікардо мотиваційним чинником щодо участі країни в міжнародній торгівлі є переваги у витратах на виробництво продукції, незалежно від того, чим вони зумовлені. Шведські економісти Елі Гекшер і Бертіл Олін пішли далі і пов’я­зали переваги країни з рівнем її забезпеченості факторами виробництва. Згідно з теорією Гекшера — Оліна, різні країни мають неоднаковий рівень забезпеченості факторами виробництва, що впливає на їхню внутрішню вартість. Чим вищим є рівень забезпеченості країни відповідним фактором виробництва, тим меншою є його вартість в цій країні відносно інших країн. Тому кожна країна прагне спеціалізувати свій експорт на тих товарах, для виготовлення яких вона має достатню кількість дешевих факторів виробництва. І навпаки, вона імпортуватиме ті товари, для виробництва яких у неї не вистачає виробничих факторів.

Практичній перевірці теорії Гекшера — Оліна було присвячено чимало емпіричних досліджень. На окрему увагу заслуговує дослідження американського економіста Василя Леонтьєва. Вивчаючи зовнішню торгівлю США в середині 50-х років 20 ст., він виявив, що ця країна експортує трудомісткі товари, тоді як, вона є, на думку науковця, країною з високим рівнем забезпеченості капіталом і мала б експортувати капіталомісткі товари. Оскільки такий науковий результат не узгоджувався з висновками теорії Гекшера — Оліна, він одержав назву «парадокс Леонтьєва». Проте цей парадокс не знецінює теорію Гекшера — Оліна, а свідчить про те, що крім забезпеченості факторами виробництва існують й інші чинники міжнародної торгівлі. Проведені пізніше емпіричні дослідження показали, що орієнтація США на експорт трудомістких товарів могла бути зумовлена перевагами цієї країни в кваліфікації робочої сили.

Комплексний підхід щодо чинників міжнародної торгівлі знайшов своє відображення в теорії Майкла Портера. В теорії Портера участь країни у міжнародній торгівлі визначається рівнем конкурентоспроможності її підприємств на відповідних світових ринках, які залежать від кількох чинників. Портер називає такі чотири чинники:

1. Забезпеченість країни факторами виробництва. При цьому всі фактори виробництва, якими володіє країна, Портер поділяє на базові (природні ресурси, клімат, місцезнаходження та демографічний стан) і розширені (комунікаційна інфраструктура, освіченість та кваліфікація працівників, дослідницькі інститути та лабораторії, технологічні «ноу-хау»). На його думку, розширені фактори виробництва справляють більший вплив на конкурентні переваги, ніж базові.

2. Умови внутрішнього попиту. Вплив цього чинника на конкурентні переваги Портер вбачає в тому, що внутрішній (місцевий) попит відіграє вирішальну роль у формуванні параметрів національної продукції. Якщо місцеві споживачі розвинені й вимогливі, то це примушує національні підприємства постійно підвищувати якість продукції та оновлювати її асортимент.

3. Споріднені (суміжні) галузі. Цей чинник характеризує наявність або відсутність в країні конкурентоспроможних на міжнародному рівні галузей, які мають забезпечувати виробництво національної продукції необхідними матеріалами і комплектуючими виробами. Наприклад, успіхи країни у виробництві машин можуть пояснюватися високою якістю двигунів національного виробництва.

4. Стратегія підприємств та конкуренція між ними. Вплив цього чинника на відносні переваги залежить від рівня менеджменту та внутрішньої конкуренції у відповідних галузях.

Згідно з теорією Портера, наведені чотири чинники утворюють ромб. Найбільші успіхи досягаються в тих галузях, де ромб є найсприятливішим. Але крім цих чотирьох чинників на ромб Портера можуть впливати два додаткових чинники: випадок і уряд. Випадковою подією може бути поява радикальних інновацій. Вплив уряду залежить від його економічної політики, яка може сприяти збільшенню або зменшенню переваг своєї
країни.

16.2. Торговельна політика, чистий експорт і ВВП

Торговельна політика

Під торговельною політикою розуміють діяльність держави щодо визначення цілей та інструментів їх досягнення в сфері зовнішньої торгівлі країни. Слід розрізняти два види торговельної політики: протекціонізм і вільну торгівлю.

Протекціонізм — це політика держави, спрямована на захист національних підприємств від іноземної конкуренції. Вона реалізується через фінансову підтримку національного виробництва, стимулювання експорту та обмеження імпорту. Вадою протекціоністської політики є те, що, захищаючи національну економіку від зовнішньої конкуренції, вона сприяє виникненню в ній застійних явищ, зниженню конкурентоспроможності національних товарів на міжнародних ринках, посиленню монополістичних тенденцій на внутрішньому ринку.

Політика протекціонізму веде до економічної автаркії, тобто до функціонування економіки на засадах самозабезпеченості. Така політика позбавляє країну можливості використовувати переваги міжнародного розподілу праці, вигоди від передових науково-технічних досягнень інших країн. Практика показує, що протекціонізм може бути доцільним лише відносно окремих секторів економіки і на тимчасових умовах.

Вільна торгівля (торговий лібералізм) — це торгівля без обмежень, тобто без державного втручання. Відповідно до політики вільної торгівлі не держава, а ринок регулює експорт та імпорт товарів і послуг. Вільна торгівля стимулює конкуренцію та обмежує монополізм. Конкуренція з боку іноземних підприємств примушує вітчизняні підприємства впроваджувати передові технології, підвищувати якість продукції і зменшувати витрати на виробництво одиниці продукції, що сприяє економічному зростанню.

У реальній практиці торговельна політика кожної країни є змішаною — вона поєднує в собі елементи як протекціонізму, так і вільної торгівлі. Елементи протекціонізму переважають у періоди економічного спаду, послаблення експортного потенціалу країни, елементи вільної торгівлі — у періоди економічного піднесення, збільшення експортних можливостей країни.

В умовах змішаної торговельної політики значний вплив на обсяг і структуру міжнародної торгівлі країни справляє держава. В своїй діяльності вона спирається на певну систему інструментів, які можна поділити на митні та немитні.

Митні інструменти. Мито — це податок, яким обкладається кожна одиниця товару, що перетинає митний кордон країни. Товари, як ввозяться в країну, так і вивозяться за її межі. Тому розрізняють мито імпортне (ввізне) та експортне (вивізне). Найширше застосовується імпортне мито. У разі його запровадження ціна імпортованого товару на внутрішньому ринку зростає порівняно з його митною вартістю, що підвищує цінову конкурентоспроможність національних товарів.

За способом оподаткування розрізняють три основних види імпортного мита: адвалерне, специфічне, комбіноване. Адвалерне мито встановлюється у вигляді процента від митної вартості товару. За таких умов внутрішня ціна імпортного товару визначається за формулою

(16.1)

де Pd, Pi — відповідно внутрішня та митна ціна імпортованого товару; — ставка адвалерного мита.

Специфічне мито встановлюється у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру товару. Наприклад, 2 євро за 1 т чи 1 м. Комбіноване митоявляє собою поєднання адвалерного та специфічного мита. Наприклад, 20 % від митної вартості, але не менше ніж 2 євро за 1 т.

За функціональним призначенням розрізняють фіскальне, захисне, компенсаційне та антидемпінгове мито. Фіскальне мито встановлюється на товари, які не виготовляються всередині країни (наприклад, цитрусові, банани тощо). Фіскальне мито є невисоким і застосовується з метою забезпечення податкових надходжень до державного бюджету. Захисне мито запроваджується з метою захисту вітчизняних товаровиробників від іноземної конкуренції. За рахунок цього мита держава підвищує внутрішні ціни на імпортні товари, що ставить іноземних виробників в невигідне конкурентне становище. Компенсаційне мито встановлю­ється на такі імпортні товари, у виробництві яких торговельний партнер застосовує експортні субсидії. Антидемпінгове мито запроваджується з метою захисту від демпінгу. Це стає можливим за умови, якщо спеціальним розслідуванням доведено факт існування демпінгу, тобто такої ситуації, коли країна-експортер продає свій товар на зовнішньому ринку дешевше, ніж на внутрішньому.

Немитні інструменти.Їх призначення — цільове обмеження торгівлі. Серед немитних інструментів можна виділи-
ти такі: квотування та ліцензування, експортні субсидії. Найпоширенішим інструментом немитного обмеження торгівлі є квота, за допомогою якої держава обмежує обсяг товарів, що ввозяться в країну або вивозяться з країни. В межах установлених квот імпорт або експорт здійснюється за ліцензіями, які видаються відповідними державними установами. Але ліцензії можуть застосовуватися і без квот, а як самостійний інструмент, який без обмежень надає право здійснювати зовнішню торгівлю.

Для підвищення цінової конкурентоспроможності національних товарів держава може стимулювати експорт за рахунок надання вітчизняним підприємствам експортних субсидій. Внаслідок таких субсидій вітчизняні експортери мають змогу зменшити собівартість продукції і знизити її ціну на зовнішньому ринку. Субсидії експортерам можуть бути прямими — у вигляді дотацій підприємствам, які виготовляють продукцію на експорт, або непрямими — у формі пільгового оподаткування, кредитування та страхування вітчизняних експортерів.








Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 1045;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.012 сек.