Взаємозв’язки рахунків та врівноваження платіжного балансу

Поточний рахунок і рахунок капітальних операцій не є ізольованими розділами платіжного балансу, а пов’язані між собою. Зв’язок між ними проявляється в тому, що в рахунку поточних операцій відображується вартість реальних потоків, тобто рух товарів і послуг, а в рахунку капітальних операцій — переважно обсяги фінансових потоків, тобто рух фінансових активів і зобов’язань, що виникають у зв’язку з рухом товарів і послуг. Якщо між реальними і фінансовими потоками виникає дисбаланс, то він усувається за допомогою рахунка капітальних операцій.

Наприклад, країна має дефіцит поточного рахунка. Це означає, що в даній країні витрати іноземної валюти, пов’язані з оплатою імпорту та факторних послуг і надання трансфертів іноземцям, перевищують надходження іноземної валюти, пов’язані з виручкою від експорту, наданням факторних послуг і отриманням трансфертів від іноземців.

Як фінансується цей дефіцит? Він фінансується чистим припливом капіталу з-за кордону. Для цього країна повинна взяти позику в іноземців або продати іноземцям певну кількість своїх активів. Саме ці фінансові операції відображуються в рахунку капітальних операцій. І навпаки, якщо в країні виникає профіцит поточного рахунка, то він створює передумови для чисто-
го відпливу капіталу за кордон. Це означає, що країна використовує надлишок заробленої валюти для купівлі за кордоном нерухомого майна, фінансових активів або надання кредитів іноземцям.

Якщо надходження іноземної валюти від поточних операцій менші за її витрати на ці операції, то сальдо поточного рахунка є від’ємним. На противагу цьому приплив іноземного капіталу, який є джерелом фінансування дефіциту поточного рахунку, породжує додатне сальдо рахунка капітальних операцій. Якщо, навпаки, надходження іноземної валюти від поточних операцій перевищує її витрати на ці операції, то сальдо поточного рахунка є додатним, а відплив вітчизняного капіталу за кордон породжує від’ємне сальдо рахунка капітальних операцій. Але в усіх випадках платіжний баланс урівноважується за умов, коли сальдо поточного рахунка дорівнює сальдо рахунка капітальних операцій з протилежним знаком за одночасного врахування сальдо статті «Помилки та упущення». Це можна виразити такою формулою:

(15.10)

де ВР — сальдо платіжного балансу; СА — сальдо поточного рахунка; КА — сальдо рахунка капітальних операцій; ЕО — сальдо статті «Помилки та упущення».

Згідно з табл. 15.1, окремі розділи платіжного балансу України у 2003 р. мали таке сальдо:

За таких умов додатне сальдо поточного рахунка нейтралізується сумою від’ємних сальдо рахунка капітальних операцій і статті «Помилки та упущення», що робить платіжний баланс рівноважним:

ВР = 2891 – 1938 – 953 = 0.

Платіжний баланс є рівноважним завжди — за своїм визначенням. Незбалансованими можуть бути лише окремі статті та рахунки. Але економісти і політики, оцінюючи платіжний баланс, досить часто говорять про його дефіцит або профіцит. Така оцінка платіжного балансу є правомірною, оскільки мова йде про неповний платіжний баланс, що охоплює поточний рахунок і рахунок капітальних операцій, з якого виключається стаття «Резервні активи». Неповний платіжний баланс, визначений на цих умовах, називається балансом автономних операцій, тобто операцій, які здійснюються суб’єктами приватної економіки без участі держави. На противагу цьому операції, що пов’язані з резервними активами, здійснюються державою і називаються неавто­номними.

Отже, платіжний баланс стає дефіцитним або профіцитним за умов, якщо нерівноважним є баланс автономних операцій. Сальдо балансу автономних операцій можно визначити за формулою

(15.11)

де ВР_а — сальдо балансу автономних операцій; RES — сальдо статті «Резервні активи».

Нерівноважність балансу автономних операцій свідчить про те, що країна отримала від всіх автономних операцій менше або більше іноземної валюти, ніж витратила на такі операції. Цей дисбаланс усувається за рахунок неавтономних операцій з резервними активами, що знаходяться під контролем центрального банку. Якщо баланс автономних операцій є дефіцитним, то він покривається за рахунок скорочення резервних активів централь­ного банку, яке означає зменшення вимог країни до нерезидентів і тому обліковується у кредиті зі знаком «+». У такому стані Україна знаходилася у 1998 р., коли її міжнародні резерви були виснажені на 1324 млн дол. США.

Якщо, навпаки, баланс автономних операцій складається з профіцитом, то його надлишок використовується для поповнення резервних активів. Це свідчить про збільшення вимог країни до нерезидентів і тому обліковується в дебеті зі знаком «–». Саме таку ситуацію унаочнює табл. 15.1, згідно з якою у 2003 р. Україна поповнила свої резервні активи на 2045 млн дол. США.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що від’ємне або додатне сальдо балансу автономних операцій нейтралізується додатним або від’ємним сальдо статті «Резервні активи», тобто ВР_а = –RES. Завдяки цьому платіжний баланс урівноважується: ВР = ВР_а +
+ RES = 0. При цьому зменшення резервних активів, що відображується зі знаком «+», відповідає дефіцитному платіжному балансу, а збільшення резервних активів, що відображується зі знаком «–», відповідає профіцитному платіжному балансу.

15.3. Валютний курс

Валюта і номінальний валютний курс

Необхідним інструментом і важливим чинником зовнішньоекономічної діяльності країни є валюта, до якої відносяться націо­нальні та міжнародні грошові одиниці, використовувані в процесі міжнародних розрахунків. Залежно від умов обміну та використання всі валюти поділяються на три види: вільно конвертовану, частково конвертовану та неконвертовану.

Вільно конвертована валюта — це така валюта, яка без перешкод обмінюється на інші валюти і без обмежень використовується у поточних і фінансових операціях. До такого виду валют належать грошові одиниці розвинених країн, наприклад долар США, або регіональні валюти, наприклад євро. До частково конвертованої валюти відносяться грошові одиниці, умови обміну та використання яких обмежуються державою. Це стосується валют переважної більшості країн світу. Неконвертованою валютою є грошові одиниці тих країн, в яких забороняється їх обмін на іноземні грошові одиниці.

Валюта є не лише засобом платежу, а й товаром, що купується і продається на валютному ринку. Тому вона має ціну, яка отримала назву «валютний курс», або «обмінний курс». Під терміном «валютний курс» передусім розуміють номінальний курс валюти, який відображує ціну однієї валюти, виражену через певну кількість іншої валюти. Процес визначення ціни валюти, тобто валют­ного курсу, називається валютним котируванням.

Існує два способи котирування валюти: пряме котирування та обернене котирування. Пряме котирування — це оцінювання одиниці іноземної валюти через певну кількість національної валюти. Наприклад, 1 дол. США дорівнює 5,0 грн. Обернене котирування передбачає оцінювання одиниці національної валюти через певну кількість іноземної валюти. Наприклад, 1 грн дорівнює 0,2 дол. США. В Україні, як і в переважній більшості країн, застосовується пряме котирування.

Слід зауважити, що в процесі оцінювання динаміки валютного курсу пряме котирування валюти викликає певні незручності. Наприклад, у поточному періоді 1 дол. США дорівнював 6 грн, а в попередньому — 5 грн. Така цифрова інформація безпосередньо сприймається нами як зростання курсу гривні. Але при цьому ми розуміємо, що в дійсності гривня знецінилася, тобто подешевшала, оскільки тепер за 1 дол. США потрібно давати більшу кількість гривень.

Щоб усунути зазначену незручність, ми будемо спиратися на обернене котирування. Припустимо, що в поточному періоді 1 грн = 0,2 дол. США, а в попередньому — 1 грн = 0,25 дол. США. За такого котирування динаміка курсу національної валюти узгоджується з динамікою її дійсної ціни: зростання курсу гривні з 0,2 до 0,25 дол. США означає її подорожчання на 0,05 дол. США.

Постає питання: які чинники визначають валютний курс, або чому 1 грн дорівнює 0,2 дол. США чи 0,25 дол. США? Відповідь полягає в тому, що валютний курс залежить від співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку. Курс валюти знаходиться в прямій залежності від попиту і в оберненій — від пропозиції на валютному ринку.

Співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку передусім відображує стан торговельних відносин країни з рештою світу. Це означає, що на боці попиту стоїть експорт, а на боці пропозиції — імпорт. Якщо національний експорт збільшується, то це збільшує попит іноземців на вітчизняну валюту. Якщо зростає національний імпорт, то вітчизняні покупці збільшують пропозицію гривні, щоб задовольнити зростаючий попит на іноземну валюту.

Попит і пропозиція на валютному ринку залежать також від співвідношення між вітчизняною і світовою процентними ставками. Якщо процентна ставка в нашій країні зростає порівняно зі світовою, то за інших незмінних умов це збільшує попит на вітчизняні фінансові активи (акції, облігації), а отже, і попит на вітчизняну валюту. І навпаки. Іншим чинником, що визначає співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку, є інфляція. Якщо в нашій країні виникає тенденція до зростання темпів інфляції, що може викликати знецінення гривні, то власники національної валюти намагатимуться конвертувати її в тверду (стабільну) іноземну валюту. Внаслідок цього пропозиція гривні на валютному ринку збільшиться порівняно з попитом.

Особливим варіантом визначення валютного курсу є концепція паритету купівельної спроможності (ПКС). Згідно з концепцією ПКС валютний курс залежить виключно від співвідношення між внутрішніми та іноземними цінами:

(15.12)

де e¢ — валютний курс, визначений на базі ПКС (обернене котирування); P_d, P_f — ціна видів товарів або ринкового кошика відповідно у національній (внутрішній) та іноземній валютах.

В основі концепції ПКС лежить закон єдиної ціни, за яким ціна товару на ринках різних країн, обчислена у спільній валюті, є однаковою. Наприклад, P_d = 1000 грн, P_f = 200 дол. США. Звідси e¢ = 200 : 1000 = 0,2 (дол. США за 1 грн). За таких умов ціна товару в США становить 200 дол. В Україні його ціна також дорівнює 200 дол. США (1000 грн × 02 дол. США). І навпаки, якщо ціна товару в Україні становить 1000 грн, то його ціна в США також дорівнює 1000 грн (200 дол. США : 0,2 дол. США за 1 грн). Але насправді валютний курс не дорівнює співвідношенню цін. Як зазначалося вище, безпосереднім чинником валютного курсу є співвідношення попиту і пропозиції на валютному ринку. Що стосується співвідношення цін, то воно впливає лише на тренд валютного курсу, тобто визначає валютний курс у довгостроковому періоді.

На формування валютного курсу великий вплив справляє держава, яка визначає відповідний режим курсоутворення. Залежно від ступеня втручання держави в процес ринкового курсоутворення розрізняють два види валютного курсу: фіксований та плаваючий (гнучкий). Фіксований валютний курс, це такий курс, який уряд офіційно оголошує на фіксованому рівні або в межах «валютного коридору» і бере зобов’язання його підтримувати. Інструментом підтримання валютного курсу на офіційно оголошеному рівні є валютні інтервенції, тобто продаж або купівля іноземної валюти центральним банком на валютному ринку. Якщо попит на вітчизняну валюту зростає порівняно з пропозицією, то для протидії підвищенню валютного курсу центральний банк здійснює закупівлю іноземної валюти і в такий спосіб збільшує пропозицію вітчизняної валюти до рівноваги з попитом. І навпаки.

Плаваючий валютний курс— це такий курс, який змінюється переважно під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку. Якщо держава зовсім не втручається в кон’юнктуру валютного ринку, то валюта перебуває в режимі чистого плавання. Але в дійсності центральні банки, як правило, намагаються коригувати процес ринкового курсоутворення за допомогою валютних інтервенцій з метою обмеження курсових коливань. За таких умов валюта знаходиться в режимі керованого плавання.