Посилення українсько-польського протистояння. Поразка ЗУНР

Патріотичний сплеск, зумовлений підписанням Акту злуки, відразу позначився на боєздатності українських частин. Наприкінці лютого 1919 р. вони переходять у контрнаступ та повертають стратегічну ініціативу у свої руки. Остаточно її було закріплено після проведення Вовчухівської операції. Відповідно до розробленого плану, події мали розгортатися в такій послідовності: на першому етапі передбачалося оволодіння залізничною лінією Львів-Перемишль, на другому – здобуття Львова, на третьому – визволення Перемишля та вихід на лінію р. Сян.

Успішний початок операції невдовзі був перерваний втручанням у польсько-український конфлікт представників Антанти. У прагненні не допустити перемоги української армії та зберегти ситуацію під своїм контролем Англія і Франція 22 лютого 1919 р. надіслали до Галичини дипломатичну місію на чолі з французьким генералом Ж. Бартелемі. Делегація Антанти намагалася переконати керівництво ЗОУНР у необхідності припинення польсько-українського протистояння та перенесення питання про державну належність Галичини на розгляд майбутньої Паризької мирної конференції. До цього моменту пропонувалося встановити тимчасову демаркаційну лінію. Однак така пропозиція мала дорого коштувати українцям. Згідно з планами, кордон мав проходити так, що до Польщі відходило фактично 40% території Східної Галичини, в тому числі Львів та Дрогобицько-Бориславський нафтовий басейн. Після затяжних перемовин цю пропозицію було відкинуто, а українсько-польське протистояння загострено. Використавши час для реорганізації армії, польські підрозділи переходять у контрнаступ і відтісняють українців від Львова, поновлюють залізничне сполучення з Перемишлем. Невдовзі бойові дії перериваються черговим втручанням Антанти. Вона пропонувала новий варіант тимчасової демаркаційної лінії, що залишала під контролем ЗОУНР Дрогобицький нафтовий басейн, але це положення було відкинуте поляками. Урешті-решт дипломатична місія генерала Л. Бота зазнала невдач.

За таких умов країни Західної Європи вирішують підтримати Польщу. Про це свідчить передача їй у травні 1919 р. 80-тисячної армії Ю. Галлера. Ця армія була сформована, озброєна та навчена у Франції і складалась із польських військовополонених, які воювали на Західному фронті у складі німецької армії. Поява на польсько-українському фронті свіжих, добре озброєних сил кардинально змінила ситуацію на користь поляків. Уже на початку червня 1919 р. польські війська контролювали майже всю Галичину, за винятком трикутника між Дністром, Збручем і Заліщиками. Намагаючись втримати позиції, ЗОУНР проводить реорганізацію збройних сил, Уряд С. Голубовича йде у відставку, а вся повнота військової та цивільної влади концентрується в руках Є. Петрушевича.

Після цього УГА вдається до другої спроби реваншу. Під командуванням генерала О. Трекова 7-28 червня 1919 р. розпочинається Чортківська операція. За її допомоги українці перебирають на себе стратегічну ініціативу та визволяють значну частину Галичини. Проте цей похід поглинув останні сили. Хронічна нестача зброї та боєприпасів, посилення міжнародного тиску, перегрупування польських сил мали фатальні наслідки. Без змоги вести боротьбу 16-18 липня УГА переходить ріку Збруч, залишаючи територію Східної Галичини під польською окупацією.