Фінансова, судова, земська, освітня та військова реформи

Продовженням реформи 1861 р. стало перетворення адміністративно-політичного управління. З цією метою у 1862 р. було проведено фінансову реформу. Згідно з нею, держава зосереджувала управління грошовим господарством у руках міністерства фінансів. Для цього створювався єдиний державний банк і впорядковувалася податкова система.

Набагато більшого значення набувала судова реформа. Дореформений суд, який залежав від адміністрації, був становим (тобто окремий суд для дворян, окремий – для міщан, окремий – для селян) і негласним. Зважаючи на це, у 1864 р. він став окремою гілкою влади. Віднині суди проголошувалися незалежними від адміністрації:

· суддю призначав суд і зняти з посади міг також тільки суд;

· запроваджувався загальностановий суд для усіх верств і загальний порядок судочинства. Вводилася рівна відповідальність усіх станів перед законом (крім духовенства і військових) і незалежність суду від державної адміністрації;

· судові засідання ставали гласними й відкритими, тобто на них могли бути присутніми представники преси й публіка;

· утверджувалася змагальна система: обвинувачення підтримував прокурор, захист – адвокат (присяжний повірений);

· були створені мирові суди, що розглядали справи, сума збитку від яких не перевищувала 500 крб., і загальні суди, що розглядали більш серйозні справи;

· установлювалося кілька судових інстанцій: мировий суд, окружний суд, судова палата;

· для розгляду особливо важливих справ створювалися Верховний кримінальний суд і суд присяжних.

Одним з наслідків судової реформи стала реформа цензури 1865 р. Її проведення було необхідне для контролю інформаційного простору країни. Відтепер влада мала ретельно стежити за настроями суспільства і бути в курсі усіх справ, мати можливість визначати характер пропонованої суспільству інформації. З цією метою усі цензурні установи підпорядковувалися міністерству внутрішніх справ, а не освіти, як раніше.

Налагодити роботу місцевого самоуправління мала допомогти Земська реформа. Після скасування кріпосного права гостро постало питання про подальше життя селян: їх управління, упровадження законності й порядку в адміністративній діяльності. Це стало причиною створення в 1864 р. виборних органів влади в масштабі губернії та повіту – земських установ. Земське самоуправління запроваджувалося в усіх українських губерніях, окрім Правобережжя, де уряд не бажав посилення впливу польського дворянства. Замість призначення «згори» урядових чиновників жителі губерній і повітів відтепер самі обирали земську владу. До складу «земської управи» входили представники поміщиків, міщан і селян. Той, хто не мав майна, не міг увійти до її складу. Місця у Земській управі розподілялися пропорційно до того, скільки майна мали представники кожного стану. Тому склад управи виглядав так: поміщики – 70 %; міщани – 25 %; селяни – 5 %. Наглядали за земствами губернатор і міністр внутрішніх справ. Вони могли припинити дію будь-якої ухвали. Земства з моменту їх утворення займалися розвитком медичного обслуговування (безкоштовного), освітою, вдосконаленням сільського господарства, культурою, шляхами тощо.

Продовженням реформування місцевого самоуправління стала міська реформа 1870 р. Головним її завданням було запровадження самоврядування у містах (міські думи, міські управи). Вибори до рад відбувалися в трьох куріях, на основі майнового цензу, що надавало велику перевагу заможному міщанству. До компетенції міських рад входило впорядкування міст, торгівля й промисловість, гігієна та ін.

Від 1864 р. усі верстви населення могли здобувати освіту в навчальних закладах усіх рівнів. Це стало можливим завдяки освітній реформі. Удосконалювалися програми навчання, надавалася більш широка автономія університетам. Була створена система початкових шкіл усіх форм власності: платних; безкоштовних.

Основні положення реформи:

· створювалися класичні (гуманітарні науки) та реальні (природничі науки) гімназії. Термін навчання – 7 років. Туди приймали усіх охочих, але плата за навчання була високою. Окремо функціонували чоловічі і жіночі гімназії. Після класичної гімназії можна було вступити до університету, а після реальної – до вищої технічної школи;

· право вступати до вищих навчальних закладів мали лише хлопці;

· навчання велося російською мовою;

· під час реформування системи освіти робився акцент на поширенні писемності серед народу. Для цього створювалася популярна література, видавалися підручники для навчальних закладів усіх рівнів, організовувалися школи.

Так видатний історик, письменник, етнограф П. Куліш (1819-1897 рр.) організував у Петербурзі видання народних книжок і шкільних підручників. В Україні з’явилися нові школи, для дорослих – освітні курси, заняття на яких відбувалися щонеділі. Такі школи називали «недільними».

Не оминула реформування і військова сфера. Беручи до уваги недоліки армії, виявлені у Кримській війні 1853-1856 рр., влада провела низку кардинальних змін. Велике значення у цьому мало запровадження у 1874 р. загальної військової повинності. Відтепер усі чоловіки мали проходити військову службу незалежно від соціально стану. Термін служби скорочувався з 25 до 6 років і 7 років на флоті. Після цього солдати перебували 9 років на обліку в запасі. Для тих, хто мав освіту, термін служби додатково скорочувався (середня освіта – 3-4 роки, вища – 6 місяців). Окрім цього, були створені юнкерські училища та військові гімназії. Чисельність армії зменшилася з 1 млн. до 742 тис. чоловік. Відбувалося її технічне переозброєння: з’явилися залізничні війська; створювалися військові округи, зокрема в Україні: Київський, Одеський та Харківський. Ця реформа зміцнила російську армію, зробила її більш сучасною та обороноздатною.

Отже, реформи 60-70 рр. ХІХ ст. мали велике значення для розвитку українських земель. Надання свободи селянству, отримання ним права вільно судитися, здобувати освіту, самостійно вирішувати за допомогою земств питання місцевого управління сприяло посиленню національного відродження, відновлення історичної пам’яті. Україна ставала на шлях капіталістичного розвитку, який уже давно торували західноєвропейські держави. Вона змогла реально скористатися своїм промисловим та науковим потенціалом, розпочати перехід від аграрного до індустріального суспільства.