Економічні реформи 1990-х – 2000-х років

Моментом перезавантаження економіки став 1994 р. Перемігши на виборах, Л. Кучма бере курс на фінансову стабільність, децентралізацію управління, розширення зовнішньоекономічних зв’язків підприємств, соціальний захист. Головним засобом досягнення поставлених результатів проголошувалася приватизація державної власності. Ці наміри були покликані прискорити реформування як основний шлях виходу із кризи. Однак реалізація поставлених завдань без втручання держави стала неможливою. Практика засвідчила, що соціальні проблеми залишалися нерозв’язаними, а ринок не міг контролювати монополії через свою слабкість. Враховуючи це, у 1995 р. було внесено корективи до існуючого плану антикризових дій. Згідно з ними, роль держави у відбудові економіки значно зросла. Нова стратегія була оприлюднена у виступі Президента з нагоди річниці Конституції України. У ній проголошувалося прискорення приватизації, легалізація тіньової економіки за рахунок лібералізації податкової політики, активізація інвестиційного процесу, підвищення ролі зовнішньої торгівлі, інтенсифікація виробництва в аграрному секторі, запровадження енергозберігаючої політики та ін.

Внаслідок цього, значно посилився приватний сектор. На початок 1999 р. у його власності перебувала 61,8 тис. підприємств, з них більше 50 тис. змінили форму власності за період з 1994 р. по 1999 р. З’явилися позитивні тенденції у зовнішній торгівлі, її обсяг за 1997 р. становив близько 30,5 млрд. дол., з яких 14 млрд. доводилося на експорт. Основними торговими партнерами України залишались Росія, Німеччина, Білорусія, Туркменія, США, Польща, Туреччина й Італія.

Негативним фактором стало зменшення обсягу іноземних інвестицій. Їх загальний рівень в економіку України за 1992-1996 рр. становив 1,4 млрд. дол. У 1995 р. обсяг капіталовкладень склав 71,5 % від рівня 1990 р. У наступні роки ситуація лише погіршувалась: в 1995 р. інвестиції в основний капітал становили 17,1 % ВВП; у 1996 р. – 15,5 %; у 1997 р. – 13,3 %; у 1998 р. – 13,6 %; у 1999 р. – 13,8 % і в 2000 р. – близько 14 %. Така ситуація вимагала пошуку коштів, які було вирішено отримати через кредити. Країни «Великої сімки» та найбільш впливові міжнародні фінансові організації – МВФ, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку наприкінці 1994 – початку 1995 рр. надали Україні вкрай необхідну кредитну підтримку обсягом майже 4 млрд. дол. До 1999 р. зовнішній державний борг України складав вже 11,5 млрд. дол.

Для оптимізації роботи аграрного сектору приймається рішення про передачу землі у приватну власність. Усім працівникам колгоспів (6 млн. громадян) надавались земельні паї з правом власності на них. Це стимулювало розвиток фермерського господарства. Проте відсутність доступних державних кредитів на закупівлю техніки гальмувала ці процеси та призводила до концентрації землі у руках лише заможних верств. Вони приходили в село, брали землю в оренду, а людей перетворювали на дешеву робочу силу. Непродуманість системи державної закупівлі товарів сільського господарства провокувала порушення системи сівозміни.

Поступовому підйому української економіки завадила світова фінансова криза 1997-1998 рр. Вона погіршила ситуацію в Україні, проте таких руйнівних наслідків, як в інших державах, не мала. Утім, уникнути падіння життєвого рівня населення не вдалося. Як наслідок, у країні продовжувало зберігатися безробіття, еміграція, інфляція.

Певні зрушення окреслилися на початку ХХІ ст. Багато у чому це було пов’язано із припиненням світової кризи, появою цікавості до української продукції та курсами прем’єр-міністрів В. Ющенка, А. Кінаха, В. Януковича, спрямованими на зменшення дефіциту бюджету, ліквідацію заборгованості по зарплатам, стабілізацію фінансової системи, ліквідацію бартеру. Такі фактори призвели до того, що протягом 2000 р. валовий внутрішній продукт зріс порівняно із відповідним періодом минулого року на 6 %, обсяг промислового виробництва – на 13 %, виробництво валової сільськогосподарської продукції – на 7,6 %. Це стало можливим завдяки збільшенню підприємств недержавної форми власності. За 2000-2003 рр. їх кількість зросла на 24 тис. об’єктів і становила близько 90 тис. Збільшилися золотовалютні резерви країни. На 2004 р. вони становили 6,9 млрд. дол. В Україну почали надходити іноземні інвестиції, зменшилася потреба у зовнішніх позиках. На 2004 р. зовнішня заборгованість України становила близько 14 млрд. дол. Після десятирічного економічного спаду, у 2000-2003 рр., зростання ВВП сягало 33,1%. Відбулася стабілізація національної валюти та цінової політики, розпочалося поступове підвищення пенсій, стипендій, мінімальної заробітної плати. Остання зросла у 2003 р. на 15,2 %, за 11 місяців 2004 р. – на 24,1 %. У сільському господарстві на початку ХХІ ст. завершився перший етап земельної реформи – роздержавлення землі.

Стрімкому зростанню економіки у 2000-2004 рр. завадили політичні зміни та боротьба, що розпочалася після 2004 р. Протягом 4 років в Україні змінилися 4 прем’єр-міністри. Кожен пропонував свою програму економічного розвитку, проте жодна з них реалізованою не була. Поєднання функцій економічних проводирів країни та політичних лідерів заважало ефективному виконанню обов’язків прем’єра. Голови уряду прагнули, шляхом збільшення пенсій, стипендій, виплати заощаджень Ощадбанку СРСР громадянам України, привернути на свій бік електорат. Економіка переставала бути економікою і перетворювалася на політику.

Характерною ознакою економічного розвитку була реприватизація підприємств. Так, уряд Ю. Тимошенко скасовує приватизацію Криворіжсталі та продає завод з аукціону. Це мало певні позитивні наслідки, оскільки показало суспільству можливість прозорого продажу підприємств за реальну ціну. Однак такі дії мали й іншій бік. Вони насторожили інвесторів, що почали убезпечувати свій капітал. Приватизація у цілому розвивалась навколо економічно привабливих підприємств, віддача яких шкодила національним інтересам країни, а отримані кошти йшли на латання бюджетних дір. Економічну ситуацію погіршували газові війни, що ставило українську економіку на коліна. Почало стрімко зростати безробіття, почався крах банківської системи. Люди, набравши кредитів у 2000-2004 рр., опинилися в ситуації неможливості їх сплати через відсутність роботи чи зменшення доходів. Усе це відбувалося на тлі світової фінансової кризи. Такі обставини відлякували інвесторів, змушуючи їх залишати український ринок. Намагаючись утримати економіку на плаву, уряд розпочинає практику залучення іноземних кредитів. За період 2004-2009 рр. зовнішній борг України зріс з 47 млрд. до 121 млрд. грн. При цьому гроші запозичувались не під якість програми реструктуризації підприємств, а на латання дірок бюджету України. Інфляція набирає значних обертів, зростають ціни на продукти, а національна валюта втрачає позиції.