Пошуки нових шляхів економічного розвитку

Економіка України належала до найбільш розвинутих економік світу. Вона була лідером з виробництва ракет, електротехніки, промислового устаткування, виплавки металу, видобутку вугілля. Проте умови, за яких відбувалося становлення української економіки, відчутно вплинули на її характер. Формуючись у період «холодної війни», більшість підприємств були орієнтовані на задоволення потреб оборонного комплексу (30 % промислового комплексу було мілітаризовано). Враховуючи це, український уряд бере курс на переведення підприємств від задоволення потреб оборонно-промислового комплексу до цивільних; заміну застарілого устаткування; зменшення енергоємності виробництва; перепідпорядкування підприємств українським міністерствам; збереження виробничої кооперації із колишніми республіками Радянського Союзу; збільшення кількості закритих циклів на заводах (у СРСР Україна випускала лише 20% кінцевої продукції).

В основу майбутньої економічної стратегії країни було покладено метод «шокової терапії» (різке відпускання контролю цін). До цього спонукали такі фактори: запровадження цього методу в Російській Федерації; взаємопов’язаність промислових комплексів України та Росії; перебування у єдиній валютній зоні; відсутність чіткої лінії кордону.

На початку 1992 р. російський уряд Є. Гайдара починає політику лібералізації цін. Такий непродуманий крок призвів до різкого зростання цін на всі види товарів. Як результат, значна кількість підприємств зупиняється через неможливість працювати у такому ціновому діапазоні. Скорочуються надходження до бюджету. Намагаючись втримати рівень соціального життя населення, керівництво приймає рішення про випуск нічим не підкріплених грошей, що призвело до різкої гіперінфляції. За 1992 р. гроші в Україні знецінились більш як у 20 разів, у 1993 р. – 100 разів. Обсяг продукції промисловості скоротився на 14,1%, у тому числі виробництво товарів народного споживання зменшилось на 20%, а продовольчих товарів – на 32%. Такий вир подій зумовив різке зростання невдоволення народу та виступи із вимогою відставки уряду В.Фокіна.

Новим прем’єр-міністром став Л. Кучма. З метою врятувати ситуацію він відновив централізоване управління економікою, ввів держзамовлення, розпочав роздержавлення частини підприємств, формування власного валютного ринку та грошової одиниці. Для цього було запроваджено купони багаторазового використання. Однак гіперінфляція швидко знецінила нові гроші. Підприємства потребували державної підтримки, особливо гостро це відчувалось у сільському господарстві. Система керування через колгоспи вже не відповідала вимогам, а перехід до фермерського господарства потребував значних капіталовкладень. Як результат, уряд видає багатотрильйонні позики та опиняється у тяжкій ситуації. Не допоміг і прийнятий 20 грудня 1991 р. закон «Про селянське (фермерське) господарство». Шукаючи вихід із цього становища, прем’єр-міністр починає вимагати збільшення прав, але, не знайшовши підтримки, йде у відставку. Цьому сприяли страйки шахтарів на Донбасі, які, через погіршення соціальних умов, висували не лише економічні вимоги, а й політичні: автономії Донецькій області; входження до економічного союзу СНД та ін.

Розуміючи необхідність реформ, нове керівництво бере курс на послідовне просування до ринку, визначення пріоритетів розвитку економіки та засобів їх досягнення. Однак на практиці застосовувало адміністративні методи. У 1993 р. було припинено торги на міжбанківській валютній біржі, запроваджено низький фінансовий валютний курс, до 80% зріс рівень прямого чи непрямого контролю підприємств. У такий спосіб уряду Ю. Звягільського вдалося призупинити інфляцію, темпи зростання цін. Проте усе це стало можливим за рахунок затримання бюджетних виплат, особливо заробітної плати. За 9 місяців 1994 р. заборгованість склала 47 трлн. крб. Фінансування з бюджету різних сфер (освіти, медицини, науки) відбувалось лише на 60%. Такі дії призвели до нового спаду економіки на 38 %. У легкій промисловості ці показники сягали 50 %. Не маючи змоги пристосуватися до нових умов існування, підприємства поступово переходили до бартеру зовнішньої торгівлі, через це зростав зовнішньодержавний борг, функціонувала «тіньова економіка», затверджувалася тенденція до вивезення капіталу за кордон. Основними причинами цього були високі податки. Щоб скоротити емісію не забезпечених товарною масою грошей, уряд почав піднімати податки із прибутку. Врешті-решт була встановлена ставка прибуткового податку – 90 %. Як результат, на 1994 р. в Україні в обороті перебувало від 2 до 4 млрд. дол., тоді як за кордон було виведено 10-20 млрд. дол. Із запланованих 1 005 підприємств були приватизовані 22. Життєвий рівень населення знизився у 17 разів, активізувався страйковий рух. Частка заробітної плати у валовому національному доході дорівнювала 25 % від рівня 1991 р. У 5 разів знизилася купівельна спроможність населення. Відбулась соціальна поляризація на бідних (65 %) і багатих (10 %). Середній клас перестав складати більшість громадян.