Розвиток промисловості. Буржуазні реформи 60-х рр

Буржуазні реформи 60-х рр. ХIХ ст. сприяли кардинальній трансформації Російської імперії. Найголовнішим наслідком їх проведення стала активізація промислового перевороту. Географічно індустріалізація охопила землі Новоросії (південно-східні регіони сучасної України): Донбас, Криворіжжя, Харківщину. Доволі швидко там виросли промислові міста: Херсон, Миколаїв, Катеринослав, Запоріжжя, Луганськ, Кривий Ріг, Юзівка тощо. Цьому сприяли близькість до моря та морських торговельних шляхів; наявність великих покладів корисних копалин; робоча сила; активне проникнення іноземного капіталу; підтримка влади.

Особливе значення при цьому мав розвиток фінансової сфери та інфраструктури. У 1860 р. держава ліквідувала Дворянський банк, а замість нього створила Державний, що здійснював «кредитні операції» і разом з міністерством фінансів регулював діяльність усіх банків та фінансової системи загалом. Його відділення відкривалися по всій території Росії. Накопичені у цих установах кошти використовувалися для фінансування промисловості, розвитку торгівлі, будівництва, зокрема залізниці. Першою в Україні до ладу стала у 1863-1865 р. залізниця Одеса – Балта. У 1870 р. її було розширено до Києва. Надалі все будівництво спрямовувалося на поєднання промислових центрів, портів та регіонів – потенційних споживачів виробленої продукції. У 1869 р. була збудована Курсько-Харково-Азовська залізниця, яка з’єднувала центр країни з Півднем і Азовським морем. Велике значення мала відкрита в 1874 р. Лібаво-Роменська залізниця, що сполучала хлібну Полтавщину з Балтійським морем.

Високі темпи розвитку промисловості сприяли тому, що на 60-80-ті рр. ХIХ ст. в південно-східній Україні перехід від мануфактури до машинної індустрії в цілому завершився. У виробництві активно використовувалися парові двигуни і системи машин та верстатів. Якщо у 1860 р. в Україні нараховувалося 2 147 промислових підприємств (без винокурних), на яких працювало 86 тис. робітників, то у 1865 р. їх було вже 5 224, а обсяг виготовленої продукції дорівнював 47 млн. крб. У 1895 р. кількість підприємств сягнула 30 310, робітників – 205 тис., а обсяг продукції – 261 млн. крб.

Характерною рисою індустріалізації було переважання важкої, добувної промисловості над легкою та активна присутність іноземного капіталу. Швидко зводилися металургійні заводи в Донбасі, Катеринославі, машинобудівні в Харкові, Києві. Більшість нових підприємств фабрично-заводського типу мала новітню технічну й технологічну базу. Так у 1872 р. на березі р. Кальміус у Бахмутському повіті відкрився металургійний завод Новоросійського товариства, що належав англійському капіталісту Джонові Юзу. У 1887 р. була задута перша домна на Олександрівському заводі Брянського товариства біля Катеринослава, а 1889 р. почав діяти Дніпровський металургійний завод Південноросійського дніпровського товариства у с. Кам’янському. На кінець XIX ст. в Україні працювало 17 великих металургійних заводів.

Машинобудування в Україні розвивалося переважно в напрямку задоволення потреб сільського господарства. У 1900 р. тут діяло 65 підприємств, більшість яких належали іноземним капіталістам. Це заводи Гельферіх-Саде і Мельгозе у Харкові, Ельворті – в Єлисаветграді, Грієвса – в Бердянську, Леппа і Вальмана – в Олександрівську, Хортиці тощо. Заводи виготовляли сівалки, жатки, молотарки, залізні плуги, віялки, соломорізки. У 90-х роках вони складали близько 70 % загальноросійського виробництва. З кінця XIX ст. почало розвиватися транспортне машинобудування. У 1897 р. вийшов перший потяг Харківського паровозобудівного заводу, а в 1900 р. – Луганського заводу Гартмана. Зводяться перші електростанції, будуються трамваї (перший трамвай пішов у Києві 1892 р.), розвивається телефонний зв’язок (уперше його було відкрито у 1882 р. в Одесі).

Оскільки економіка України залишалась аграрною, важливе місце у ній займали сфери, пов’язані із переробкою продуктів сільського господарства. Значного поширення набуло цукроваріння. Його центрами були Київщина й Поділля (Правобережжя), Харківська та Чернігівська губернії (Лівобережжя). На кінець 80-х років галузь пройшла повну модернізацію. Завдяки застосуванню парових двигунів і системи машин, виробіток цукру на робітника за сезон зріс з 33 пудів у 1862-63 pp. до 400 пудів на початку 90-х років. Відбулося укрупнення заводів. Якщо в 1862-63 р. в Україні було 247 цукрових заводів та 38 тис. робітників і виробили вони трохи більш як 1 600 тис. пудів цукру, то в 1894-95 р. залишилося тільки 153 заводи, але на них працювало 78 тис. робітників, і цукру вони дали 23 млн. пудів (у 14 разів більше), що становило 84 % від загальноросійського виробництва. Аналогічними темпами розвивалася горілчана, борошномельна, тютюнова промисловості.

Наслідки таких змін були позитивними. В українському суспільстві почали формуватися два нові класи – пролетаріат і буржуазія. Однак формування нових верств майже не торкнулося української нації. Серед підприємців і робітників українців було мало. Вони залишалися переважно селянською нацією. Міське населення здебільшого було російськомовним і зрусифікованим.