Хлопомани

Лібералізація суспільного життя в другій половині ХІХ ст. позитивно вплинула на розвиток українського національного руху. Здобуття різноманітних прав і свобод відкривало перед населенням широкі можливості участі у суспільно-політичному житті країни. Однак, половинчастість змін, їх обмеженість та незавершеність, нерідко призводили до посилення соціального напруження, частих обмежень свобод національно-культурного розвитку. У такій ситуації український суспільно-політичний рух був вимушений постійно еволюціонувати, набуваючи різних форм і течій – від культурницьких до політичних.

Одним з найперших прогресивних політичних об’єднань 60-70-х рр. ХІХ ст., що згуртувало передову українську інтелігенцію, було українофільство, або, як його називали недоброзичливці, хлопоманство (з польської «хлоп» – селянин). Поява українофілів була викликана постійними заявами польської інтелігенції щодо відсутності української культури та нації. Не бажаючи миритися з цим, передова українська інтелігенція стала на засади українофільства. У своїй діяльності вона робила акцент на національно-культурній просвіті: організації шкіл, створенні та виданні популярної літератури і підручників. Українофіли активно займалися етнографічною діяльністю, політичною пропагандою на селі, що і стало причиною їхнього переслідування. Вони ставили на меті нести знання і культурні досягнення в маси, розвивати політичний кругозір народу. Ідеологом українофільства був В. Антонович (політична праця «Моя сповідь»). Найближчими його соратниками стали Б. Познанський, Т. Рильський, Ф. Панченко та ін. Проте діяльність українофілів була не довгою, на початку 1861 р. під тиском влади вони змушені були припинити ходіння селами і приєднатися до українських груп, які діяли у містах.