Народницький рух

Поява у суспільстві нових радикальних ідей була швидко підхоплена частиною інтелігенції, що поступово зорганізувалась у новий рух народників. Пік їхньої активності припав на 70-80-ті роки ХІХ ст. Вони стали важливим ланцюгом у політичній еволюції суспільно-політичного руху на українських землях від дворянського руху, через народницький до соціал-демократичного. На відміну від громад, де організаторами й ідеологами українського руху були представники ліберальної інтелігенції, в народницькому русі цю роль виконували «різночинці», тобто нова революційно-демократична інтелігенція. При цьому значний вплив на згадані процеси в Україні мали російські політичні організації. Вони намагалися поширити свою діяльність на всю імперію, в тому числі й Україну. Національне питання не входило до кола їх інтересів, оскільки вони вважали, що у вільній Росії всі будуть задоволені своїм життям.

Перші народницькі організації в Україні виникли під впливом діяльності петербурзького товариства, членів якого за прізвищем одного з його керівників називали «чайковцями». У 1872 р. на позиції «чайковців» перейшов Гурток молоді у Києві (існував до 1874 р.). На Півдні України найбільшим став Одеський гурток, що виник у 1873 р. Очолив його Ф. Волховський, а членами були С. Чудновський, А. Желябов, Г. Макарович та ін. Крім «чайковців», у Києві з 1873 р. утворилось ще одне об’єднання, що отримало назву «Київська комуна» (існувала до 1874 р.). До нього входили П. Аксельрод, С. Лур’є, Я. Степанович. Усі народницькі гуртки в Україні та Росії підтримували між собою тісні зв’язки і були підпорядковані єдиному централізованому керівництву в Петербурзі.

Окрім радикалізації частини інтелігенції, причинами виникнення народників стало і проникнення до Російської імперії буржуазних ідей, які призвели до зламу традиційного селянського життя. Народники не вважали вибір капіталістичного шляху розвитку перспективним для імперії, а вбачали його у переході до «народного виробництва», що являло собою некапіталістичну індустріалізацію, встановлення соціалістичного устрою на основі селянської общини. Народники вважали революцію засобом, за допомогою якого можна перестрибнути через буржуазний етап розвитку.

Головною революційною силою при цьому мало стати селянство. З цією метою народники вели з ним бесіди про необхідність встановлення такого ладу, який дав би свободу і рівність усім трудящим. З 1873 р. демократична інтелігенція почала масово ходити у народ. Для ведення агітації її представники оселялися в селах, влаштовувалися там писарями, вчителями, фельдшерами, ковалями. Пропаганду вели під гаслом «земля і воля народові», обстоювали впровадження на місцях селянського самоврядування. Засобом втілення в життя цієї далекосяжної програми вважали організацію селянських повстань, які переростуть у революцію. Попри те, що цей рух охопив 37 губерній європейської частини Російської імперії, він так і не здобув підтримки простого люду. Позитивом «ходіння в народ» стало те, що жорсткі умови життя, які для заможних людей були незнаними, дещо змінили програму народницького руху; окреслився перехід у бік організаційної консолідації. Підштовхнули до цього і розпочаті з 1874 р. арешти народників. За таких умов у Петербурзі була створена група «Земля і воля» (1876 р.), серед членів якої були й українці. Відтепер, усвідомивши хибність своїх переконань щодо готовності селянства до виступу, народники головною метою своєї діяльності ставлять підготовку перевороту власними силами, селяни мали його лише підтримати.

Прикладом реалізації нової стратегії народників стала найбільш гучна справа в Україні – «Чигиринська змова» (1877 р.) У 1875 р. українські народники об’єднались у гурток «Південних бунтарів» з метою підготовки селянського виступу на Чигиринщині. Аби заручитися підтримкою народних мас, вони сфальсифікували лист царя до селян, який нібито закликав їх в обумовлений час підняти повстання проти поміщиків та розпочати формування селянських загонів. Проте реалізуватися цим планам не судилося. Жандарми швидко викрили цю змову і заарештували усіх причетних до неї.

Протягом 1878-1879 рр. хвиля арештів поглинає народницький рух. Не вбереглась від неї і найбільша народницька організація Російської імперії «Земля і воля». Через ідейні розходження її членів у 1879 р. вона розпалася на «Чорний переділ» та «Народну волю». Різнило їх те, що перші зосереджувалися на підготовці до революційної боротьби, а другі вдавалися до активної терористичної діяльності. Пристосовуючись до нових умов, народники переходять від агітації селянства до активної пропаганди серед інших верств населення, зокрема робітників. У 1880 р. вони створили у Києві «Південноросійський робітничий союз».