Розвиток освіти та науки

Становище культури на українських землях у складі Російської імперії продовжувало залишатись складним. З одного боку, реформи сприяли демократизації культурного життя, відкриттю нових установ, зростанню кількості освітніх закладів, розширенню використання української мови. Однак влада не бажала давати українцям повної свободи. Реформи часто змінювалися контрреформами, а населення продовжувало боротьбу за право вільного національно-культурного розвитку.

Вагоме місце в культурному житті українців посіла освіта. У дореформений період уся ініціатива щодо її розвитку належала громадськості. Проте вона не могла задовольнити потреби усіх бажаючих. На той час в Україні на одну школу припадало 10 тис. мешканців, а на 150 осіб лише один учень. За таких умов населення було вимушене самостійно організовуватись для відкриття приватних навчальних закладів та недільних шкіл. Перша недільна школа була відкрита у 1859 р. в Києві, а через рік на території України їх діяло вже 110. У них здійснювалось безкоштовне навчання дорослих, до того ж часто українською мовою. З початком реформ 60-70-х рр. роль держави в системі освіти посилилася. Поступово влада почала перебирати в свої руки усі важелі розвитку освіти, а 1862 р. заборонила діяльність усіх недільних шкіл.

Відтепер держава створювала єдину систему освітніх закладів, яка повністю перебувала під її контролем. Скасовувалися станові привілеї під час вступу до навчальних закладів, зростала їхня кількість. За статистичними даними кінця ХІХ ст., в Україні діяло 17 тис. народних училищ, 3 тис. земських шкіл. Серед середньоосвітніх закладів працювало 129 гімназій, 19 реальних та 17 комерційних училищ, а також два ліцеї та кадетські училища. Проте загальний рівень писемності серед населення залишався низьким. За даними перепису 1897 р., на кожні 100 осіб припадало 72-85 неписьменних. Посилювалася русифікація.

Стрімкими темпами розвивалась і вища освіта. До вже існуючих університетів додались у 1865 р. Одеський новоросійський університет, статус Історико-філологічного інституту було надано в 1875 р. Ніжинському юридичному ліцею. У Харкові в 1885 р. відкрили перший в Україні технологічний інститут. Через 13 років у Киві був відкритий політехнічний інститут, а ще через рік – Вище гірниче училище в Катеринославі. У 1870-х рр. були створені Вищі жіночі курси у Києві та Харкові. З 1870 р. діяли державні жіночі гімназії та прогімназії, термін навчання в яких становив 8 та 4 роки відповідно.

У період реакцій Олександра ІІІ темпи зростання навчальних закладів не зменшилися, проте суттєво змінилася позиція держави щодо характеру освіти. З 1884 р. до 1905 р. в країні діяла постанова, яка ліквідувала автономію університетів, посилювала поліційний контроль як за викладачами, так і студентами, забороняла Вищі жіночі курси. У 1887 р. було видано закон «Про куховарчиних дітей», що забороняв навчатися вихідцям із малозабезпечених сімей. Ситуація змінилася після революційних подій 1905 р. Новий імператор Микола ІІ вирішив послабити революційний рух шляхом надання певних прав і свобод. У системі освіти вони полягали у переведенні на українську мову навчання початкової школи. У вищих навчальних закладах запроваджувалися курси історії України, української мови та літератури. Проте після поразки революції всі ці позитивні досягнення було ліквідовано. У результаті таких дій на початок Першої світової війни лише 22 % населення України у складі Російської імперії мало освіту. Функціонували 18,7 тис. початкових шкіл, лише 452 середніх та 19 вищих навчальних закладів, де здобували освіту близько 140 тис. учнів та 25 тис. студентів.

Невідривно від освіти розвивалася наука. Особливе місце тут посіли природничі й точні напрямки. Це було обумовлено активізацією промислового перевороту. Центрами її розвитку стали не лише наукові організації, але й університети, що зосереджували у своїх стінах значну кількість відомих науковців. Великої слави зажив професор Харківського університету М. Бекетов, започаткувавши науку – фізичну хімію. Професор В. Єрмаков створив власну математичну школу у Київському університеті. Там же працювали відомий геолог К. Феофілактов, географи А. Краснов та В. Докучаєв. Українські вчені-ботаніки С. Навашин та В. Липський одними з перших зробили докладний науковий опис флори Середньої Азії, Індонезії та Північної Африки.

Вершиною діяльності представників точних наук стало відкриття різноманітних наукових організацій, серед яких вагоме місце посіло Товариство повітроплавання під керівництвом професора політехнічного інституту Н.Б. Делоне (засноване у 1909 р. в Києві). Тут успішно працювали такі відомі конструктори і пілоти, як Д.П. Григорович (творець гідролітаків), І. Сікорський (сконструював перші у світі надпотужні багатодвигуневі літаки «Російський витязь», «Ілля Муромець», а вже в Америці – перші гелікоптери), П.М. Нестеров (пілот-ас), Ф.Ф. Андерс (кадровий працівник заводу «Арсенал», сконструював і побудував у 1909-1912 рр. перший дирижабль «Київ»). Усього в Києві у 1909-1912 рр. було створено близько 40 дослідних літаків різних типів. Успішно розвивалося винахідництво. Зокрема, уродженець України, інженер Н.Н. Бенардос винайшов у 1881 р., а потім запатентував у багатьох країнах Європи принципово новий спосіб з’єднання металів, поклавши початок електродуговому зварюванню.

Головними центрами розвитку медицини були Київ, Харків та Одеса. Там працювало чимало визначних професорів медиків, а також успішно діяли перші в Російській імперії медичні товариства. Інтенсивно розвивалася в Україні біологічна наука. Плідну діяльність розгорнув видатний учений І. Мечников. У 1886 р. з мікробіологом М. Гамалією він організував в Одесі першу вітчизняну і другу світову бактеріологічну станцію. Д. Заболотний та В. Високович зробили великий внесок у вивчення і лікування тяжких інфекційних хвороб. З Україною пов’язаний значний період життя засновника військо-польової хірургії Н. Пирогова. Хірург Ю. Шимановський винайшов чимало медичних інструментів. Його праця «Операції на тілі» стала головним посібником з хірургії і здобула світове визнання. Серед відомих науковців історичної науки варто виокремити М. Костомарова, В. Антоновича та ін.