Державні реформиу 1760-х роках. Перший поділ Речі Посполитої

На час безкоролів'я після смерті Августа III припадають перші спроби проведення державних реформу Речі Посполитій. Вони були пов'язані з Фамілією Чарторийських, очолюваною, як і раніше, руським воєводою Августом Александром Чарторийським. Навколо цього політичного угруповання згуртувалися ті, хто вважав, що країну можна врятувати від загибелі, до якої вона прямувала, шляхом внесення в її державний устрій змін, але таких, які б не порушували його фундаментальних засад. У своєму намірі здійснити реформи Фамілія спиралася на підтримку російського уряду.

У розробці програми реформ активну участь взяв пов'язаний з Фамілією Анджей Замойський (1717-1792), потомок канцлера і гетьмана великого коронного Я на Замойського по непрямій лінії, одна з найсвітліших осіб польської історії другої

Спроби порятунку Речі Посполитої

половини XVIII ст. Від грудня 1764 р. він був канцлером великим коронним. Програма Фамілії передбачала зміцнення держави, впорядкування її устрою. Реформи були проголошені на конвокаційному сеймі у травні-червні 1764 р. біля Варшави в присутності російських військ, що прибули на прохання Фамілії. За наполяганням Чарторийських сейм був конфедераційним, тобто таким, на якому рішення могли прийматися більшістю голосів. Маршалком його був обраний син А.А. Чарторийського

- генеральний подільський староста Адам Казімєж Чарторийський. Спроби перешкодити роботі сейму, до яких вдалися налаштовані проти реформ гетьман великий коронний Ян Клеменс Браніцький і віденський воєвода К.С. Радзивілл ("Пане Коханку"),

- скандаліст і баламут, дуже популярний серед консервативної шляхти, виявилися марними. Обидва вони змушені були покинути країну. Коронне військо тимчасово перейшло під командування маршалка А.К. Чарторийського.

Сейм прийняв важливі постанови, які вносили зміни у систему державної влади. Сеймові посли були звільнені від обов'язку дотримуватись інструкцій сеймиків, якщо ті розходилися з думкою сеймової більшості. Обмежувалося застосування liberum veto: рішення з економічних питань мали ухвалюватися більшістю голосів. Створювалися коронна і литовська скарбові комісії, яким було доручено відати фінансами (насправді ж вони займалися й торгівлею, ремеслами та шляхами сполучення), і комісія, завданням якої було займатися військовими справами. З компетенції сеймиків були вилучені податкові питання. Скасовувалися приватні ("партикулярні") мита і запроваджувалося генеральне мито, уніфікувалися міри і ваги. У королівських містах відновлювалося втрачене ними самоврядування, лікідувалися магнатські й церковні юридики. Реформовано асесорський суд, вищу судову інстанцію для королівських міст. Коронний трибунал поділено на два, з яких прерогативи одного (з садибою в Любліні) повинні були поширюватися на Малопольщу, а другого (з садибою в Пьотркові) - на Велико-польщу.

Конвокаційний сейм постановив, що новообраним королем може бути тільки той, хто "з батька і матері" є шляхтич Речі Посполитої. Всупереч бажанню Фамілії, яка планувала звести на престол А.А. Чарторийського або його сина Адама Казімєжа, королем Речі Посполитої 6 вересня 1764 р. голосами близько 5600 шляхти під тиском російської імператриці Катерини II (1762-1796) і в присутності російських військ був обраний її колишній фаворит, племінник А.А. Чарторийського, стольник литовський Станіслав Антоній Понятовський (1732-1798), котрий як король прибрав собі ім'я Станіслава Августа. Катерина II сподівалася, що в його особі, яку вона вважала податливою за вдачею і зобов'язаною їй за вибір, матиме покірного собі короля. Символічним було й те, що коронація Станіслава Августа відбулася в день св. Катерини (25 листопада) 1764 р. в колегіаті св. Яна у Варшаві: цей день він обрав на знак вдячності цариці. Варто звернути увагу на те, що серед претендентів на польський престол був і 87-річний Станіслав Лєщинський, якого й у такому віці не покидали політичні амбіції.

Рід Понятовських гербу Цьолек був маєтково зв'язаний з мазовецьким селом Понятова, але походив з Краківського воєводства. Він був середньошляхетський, проте один з його представників, батько Станіслава Августа - Станіслав Понятовський -вибився в магнати, завдяки блискучій політичній кар'єрі, займаючи послідовно посади підскарбія великого литовського (1722-1731), мазовецького воєводи (1731-1752) і краківського каштеляна (1752-1762). Станіслав Август здобув добру освіту, його погляди значною мірою склалися під впливом просвітницьких ідей, з якими він знайомився, зокрема, під час подорожей на Захід. Він був прихильником схвалених конвокаційним сеймом реформ. При королі діяла конференція, свого роду кабінет міністрів в складі канцлерів, членів королівського почту і деяких запрошених осіб. Він

Історія Польщі

сприяв відновленню діяльності державного монетного двору та створенню правового порядку в значних королівських містах.

Невдозі після коронації Станіслав Август почав виходити з-під впливу Фамілії, намагався правити незалежно від неї. При цьому він розраховував на російську підтримку, що узалежнювало його від волі Катерини II, охоче радився зі своїми трьома братами, яким коронаційний сейм, що проходив у грудні 1764 р., на його прохання надав князівський титул.

Політика реформ, спрямованих на виведення Речі Посполитої з економічного і політичного застою, усунення з її устрою вад, котрі гальмували її дальший розвиток не відповідала стратегії правителів Пруссії і Росії, які прагнули зберегти Річ Посолиту як буферну державу. Тож деякі з цих реформ викликали з боку Пруссії, а згодом і Росії серйозні заперечення. На початку 1765 р. Пруссія, король якої Фрідріх II твердив, що "Польщу потрібно тримати в летаргії^-", висунула вимогу скасувати генеральне мито як таке, що суперечить пруссько-польським домовленостям. Відмова польського уряду задовільнити цю вимогу викликала вкрай негативну реакцію з боку прусських властей. За наказом Фрідріха II на березі Вісли біля прусського міста Квідзина була споруджена озброєна батареями митниця, яка примушувала польські кораблі сплачувати 10-відсоткове мито із зерна і 15-відсоткове з інших товарів. Під грубим тиском Пруссії польський уряд припинив збір генерального мита.

Російсько-прусське втручання.Коли виявилося, що керівництво Речі Посполитої на чолі з королем не бажає зійти зі шляху реформ, Росія і Пруссія почали підтримувати у ній ті кола, які захищали недоторканість liberum veto та інших шляхетських вольностей і нетерпимо ставилися до будь-яких змін в устрої держави. Катерині II особливо не до вподоби було те, що Станіслав Август та польський уряд виходили з-під її контролю, поводилися незалежно. І вона, як привід тиску на них, використала т.зв. дисидентське питання: стала вимагати зрівняння в правах християн-некатоликів (протестантів, в основному лютеран, і православних; до дисидентів не було віднесено греко-католиків) з католиками у Речі Посполитій Йшлося про надання їм представництва в сенаті і посольській ізбі, зайняття державних посад і земських урядів. Виступивши на боці дисидентів, частка яких серед населення була порівняно незначною, Катерина II, а слідом за нею і Фрідріх II керувалися не гуманно-релігійними міркуваннями, а прагненням посилити вплив у Речі Посполитій.

Небажання польської сторони поступитися в дисидентському питанні призвело до того, що зусиллями царського посла у Варшаві Миколи Рєпніна і під прикриттям російських військ, що знаходилися в Речі Посполитій, у 1767 р. були скликані дві конфедерації: православна на чолі з білоруським архієпископом Юрієм Кониським в Слуцьку і протестантська на чолі з Ґеорґом Вільгельмом Гольтцем в Торуні, які поставили вимоги надати дисидентам політичні права. Проте обидві конфедерації були заслабкі, щоб змусити правлячі кола піти на поступки. Тоді того ж року Катерина II, щоб домогтися цих поступок, спровокувала створення в Радом і під главенством К.С. Радзивілла конфедерації католицької шляхти, яка була опозиційно налаштована щодо реформ конвокаційного сейму і зненавидженого нею Станіслава Августа, котрого її учасники презирливо (від його родового гербу) йменувала "Цьолком" ("телям"). Вони

Рис. 26. Портрет Станіслава Августа Понятовського роботи М. Баччіареллі.