Спроби порятунку Речі Посполитої. Річ Посполиту потрібно ліквідувати як державу якщо не відразу, то поетапно

Річ Посполиту потрібно ліквідувати як державу якщо не відразу, то поетапно. Маєтки багатьох конфедератів були конфісковані. Частина їх керівництва опинилася в еміграції. До неї належав, зокрема, К. Пуласький, який у війні американських штатів за незалежність уславився як генерал артилерії перемогою в битві під Чарстоном у травні 1779 p.; смерть спіткала його в жовтні того ж року під Саванною.

Під впливом зазначених кіл Катерина II дала згоду на частковий поділ Речі Посполитої,до якого її упродовж кількох років штовхав Фрідріх II. Останнього до цієї акції спонукав приклад Австрії, яка у 1769 р. захопила місто Спіш з навколишньою територією (нині на терені Словаччини), котрий Польща від 1412 р. тримала в заставному володінні, а у 1770 р. - частину Чорштинського, Новотарзького і Сандецького старосте. Фрідріх II у 1770 р. окупував Королівську Пруссію, крім Ґданська і Торуні, та північну, розташовану над Нотеццю, частину Великопольщі, мотивуючи свої дії необхідністю мати ці території як санітарний кордон, що повинен був відгородити його державу від епідемії чуми, котра в цьому році пронеслася по Речі Посполитій. У січні 1771 р. Катерина II оголосила: "Якщо одні беруть, то чом би не мали брати інші". Того ж року розпочалися переговори Росії, Пруссії й Австрії про поділ Речі Посполитої. 5 серпня 1772 р. вони завершилися в Петербурзі підписанням австрійсько-прусського, австрійсько-російського й пруссько-російського договорів. Росія отримала Інфлянти і західну частину Білорусі до Двіни, Дніпра та його правої притоки Друті і суходільної лінії, що тягнеться від верхів'я Друті до Двіни; разом їй дісталося 92 тис. кв.км з населенням 1,3 млн. осіб. Пруссія і Австрія захопили більші території, ніж було передбачено "подільними" трактатами. До Пруссії остаточно відійшли Королівська Пруссія без Ґданська і Торуні та північна частина Великопольщі; понад зазначене в трактатах -пізнічна частина Куявії; всього 36 тис. кв.км з населенням 580 тис. осіб. Крім того, Пруссія отримала у вічне володіння Лемборкське, Битовське і Драгімське староства, з яких перед тим перших два тримала як лен, а третє - в заставі. Австрія зайняла південну, розташовану направо від Вісли, частину Краківського і Сандомирського воєводств, Руське воєводство (без Холмської землі), Белзьке воєводство (до Бугу на півночі) та західну частину Подільського воєводства (між лівими притоками Дністра Збручем і Стрипою), а також південно-західний кут Волинського воєводства; разом 83 тис. кв.км з населенням 2,6 млн. осіб.

Всього Річ Посполита втратила близько 30 % території і третини населення. Дипломатія держав, які взяли участь у поділі Речі Посполитої, лицемірно обґрунтовувала свої дії наявністю "незаперечних" прав цих держав на землі, котрі їм дісталися. Проти поділу протестував Станіслав Август. Даремно він апелював до монархів західних держав, сподіваючися хоча б на дипломатичну підтримку Речі Посполитої.

Одним із завдань надзвичайного і, водночас, конфедераційного сейму, що розпочав роботу у Варшаві 19 квітня 1773 p., було, на вимогу держав-"подільниць", затвердити умови поділу. Сейм працював під тиском присутніх у Варшаві російських, прусських й австрійських військ. 18 вересня сеймова делегація, склад якої визначив російський посол Отто Магнус Штиккельберг (отже, й цей сейм був делегаційним), під диктат останнього схвалила умови, викладені на цей раз у російсько-польському, пруссько-польському й австрійсько-польському трактатах. 30 вересня дані документи були ратифіковані сеймом більшістю голосів. Проти них протестувало лише кілька послів, особливо бурхливо - новогрудський (з Білорусі) Тадеуш Рейтан.