Культура. Загальні умови.У другій половині XVII - першій половині XVIII ст

Загальні умови.У другій половині XVII - першій половині XVIII ст. в польській культурі продовжував панувати стиль бароко. У зміцненні його позицій велике значення надалі мали тісні культурні зв'язки Речі Посполитої з Італією. Щораз більшим ставав вплив французької культури, а у XVIII ст. він переважив. Посилення французького впливу було пов'язане із зростанням політичної ролі Франції в Європі та розквітом французької літератури й мистецтва. Неабияка роль у посиленому проникненні здобутків французької культури належить королевам-француженкам - Людвіці Марії та Марії Казимирі, а також королям Августові II й Августові III. За тих же королів

Історія Польщі

помітними були зв'язки Речі Посполитої з німецькою культурою. Голландський, а часом й англійський впливи відчувалися на Помор'ї й серед польських протестантів.

Упродовж XVII ст. відбувалася виразна орієнталізація культурних смаків. Татарські, турецькі, навіть перські взірці були присутні в щоденному житті, одязі, побуті, прикладному мистецтві. За посередництвом Речі Посполитої Захід отримував відомості про мусульманський Схід.

Яскраво вираженою прикметною рисою польської барокової культури був її шляхетський характер. Вона була наскрізь просякнута політичною ідеологією сарматизму. Він був і способом мислення, і стилем життя шляхти, комплексом її художніх потреб, продовжував культивувати погляди про станову вищість шляхти, про особливу історичну місію Польщі як захисниці католицизму, бастіону вольностей, еталону для народів і держав, змушених "животіти" під абсолютистським правлінням. Наслідком поширеності цієї ідеології була нехіть шляхти до будь-яких змін в державно-політичному устрої Речі Посполитої. У галузі ж культури ця ідеологія призводила до застою, нетерпимості шляхти до нового, поклоніння традиціям, ізоляції від зовнішнього світу.

Друга половина XVII - перша половина XVIII ст. були часом тріумфу контрреформації, посилення нетолераитності католицизму до інших віровизнань, до інакодумства, застійності й примітивізації духовно-церковного життя, величезного впливу церкви на культуру. Наступ контрреформації видно, зокрема, на прикладі збільшення кількості католицьких монастирів і монахів та монахинь. 1600 р. монастирів у Речі Посполитій налічувалося 227 чоловічих і 31 жіночий, тоді як 1650 р. - відповідно 470 і 95, 1700 р. -674 і і 11, 1772 р. - 884 і 152. Відповідно монахів і монахинь було: 3600 і 840, 7500 і 2760, 10000 і 2865, 14500 і 3211. Домігшися ліквідації аріанства, католицька церква продовжувала зміцнювати свої позиції. Під її тиском сейм 1668 р. суворо заборонив відступ від католицької релігії, а сейм 1673 р. - позбавив некатоликів права отримання шляхетської гідності; сейм 1717р.- заборонив протестантам (кальвіністам і лютеранам) відбудовувати свої, пошкоджені й зруйновані під час війни зі шведами, храми (збори), будувати нові храми і наказав при цьому ліквідувати споруджені під час війни, закрив протестантам доступ до центральних посад і володіння королівськими маєтками. За постановами сейму 1724 р. іновірці втратили право обиратися послами на сейм і депутатами до трибуналу та займати земські уряди. Усі ці обмеження увібрала в себе постанова сейму 1733 р. Примас періоду правління Августа II Константин Феліціан Шанявський висловлював не тільки особисте переконання, коли зазвичай промовляв: "Польський король не може бути паном двох релігій".

На зламі XVI-XVII ст. в Речі Посполитій було до 500 кальвіністських зборів. У результаті наступу контрреформації в середині XVII ст. їх залишилося близько 250, а в середині XVIII ст. - тільки 60. Зменшення кількості лютеранських храмів проходило значно повільніше. Щодо лютеран католицька церква не проявляла такої агресивності, як щодо кальвіністів, з тієї причини, що останні були поляками, литовцями, до певної міри русинами, тоді як перші - в основному німцями. Винятком з цього правила стала позиція католицької церкви щодо подій в Торуні в липні 1724 р. Тут лютеранське поспільство, спровоковане поведінкою учнів міської єзуїтської колегії, побило їх та їхніх вчителів і зруйнувало саму колегію, костел св. Діви Марії та її ікону. Під тиском католицької ієрархії та Августа II, який пішов у неї на поводу, асесорський суд, очолюваний коронним канцлером, не розібравшись належно в тому, що сталося (а скоріше всього не бажаючи в цьому розібратися), виніс незвичайно гострий вердикт, за яким один торунський бурмістр (за те, що не придушив бунт) та дев'ять активних учасників його були привселюдно страчені. Справа мала широкий міжнародний

Часи потрясінь і занепаду

резонанс. Зазначена сірата пошкодила престижу Речі Посполитої та її католицькій церкві.

Релігійний фанатизм і нетерпимість яскраво проявилися і в ставленні католиків до православних. Наприкінці XVII - на початку XVIII ст. всі православні єпархії стали уніатськими (Перемишльська 1692 р., Львівська 1700 р., Луцька 1702 р.). Відтоді до кінця XVIII ст. на всіх українсько-білоруських землях Речі Посполитої панувала греко-католицька церква (раюм з римо-католицькою церквою). Внутрішня структура й обрядовість уніатської церкви були вироблені на її Замойському соборі 1720 р. Лише невеличкі острівки православ'я знаходилися на півдні Київського воєводства (в межах теперішньої Черкаської області) та подекуди в Білорусі.

Останні десятиріччя бароко в галузі архітектури й образотворчого мистецтва характеризують терміном рококо. У Речі Посполитій цей стиль припадає на 1730-1760-і роки. Для рококо характерні легкість, декоративність, екзотика тощо. Цей же період був часом, коли сарматизм і контрреформація поступово здавали позиції ідеології просвітництва, що проникала до Речі Посполитої із Заходу, головним чином Франції. В основі просвітництва лежала віра в силу людського розуму, в те, що, визволений від схоластичних догматів, він є головним джерелом пізнання. На раціоналістичних засадах формувалася нова моральність, спрямована, зокрема, проти станових привілеїв та панівних в ідеології позицій церкви, на духовне розкріпачення людини.

Вплив ідей сарматизму й контрреформації викликав звуження використання польської літературної мови: латина зміцнила свої позиції. Поширеним було засмічення польської мови - писемної і усної - латинськими словами й зворотами, нічим не виправдана латинізація її стилістики. Мало кому з авторів вдавалося уникнути цього мовного макаронізму. Позбавленими останнього були збірки проповідей, розрахованих на адекватне сприйняття їх змісту і сенсу віруючими, яким вони були адресовані, а також не призначені для друку щоденники і спогади. Читацькі інтереси основного поглинача літератури - шляхти - не сприяли розвиткові польської літературної мови: вони переважно обмежувалися ознайомленням з календарями, політичними, публіцистичними творами. Улюбленими книгами для читання були також silvae rerum (з лат. буквально - "ліси речей") - збірки, як правило, безсистемно поданих копій промов, віршів, політичних відомостей, кореспонденції тощо, переповнених латинізмами. Щойно в середині XVIII ст. розпочався процес очищення польської мови.

Економічний та політичний занепад призвів до погіршення стану освіти. Він значною мірою був спричинений тим, що католицька церква після перемоги над реформацією не проявляла такого, як раніше, посиленого інтересу до справ освіти. Особливо постраждала приходська освіта. Кількість відповідних шкіл різко скоротилася. Починаючи з 1720-х років їх кількість зростала, але досягти рівня, здобутого на початку XVII ст., не змогла. Так. у середині XVIII ст. 375 шкіл, що діяли в Краківській єпархії, охоплювали близько 40 % її приходів, удвічі менше, ніж на початку XVII ст. Відносно розвинутішою була мережа лютеранських приходських шкіл на Помор'ї, а також в Сілезії.

Панівні позиції в середній освіті зберігали єзуїтські колегії. На 1773 p., коли вони були ліквідовані, їх налічувалось у Речі Посполитій 64, з чого у польських воєводствах Корони - 20, українських - 16, Великому князівстві Литовському - 24, Курляндії - 2, польсько-литовських Інфлянтах - 2. У них навчалося до 20 тис. осіб. Навчально-виховний процес у цих колегіях надто повільно піддавався змінам, у зв'язку з чим вони все більше відставали від вимог часу. У третій чверті XVIII ст. територія Речі Посполитої поділялася на великопольську, мапопольську, мазовецьку і литовську провінції єзуїтського ордену. Далі доброю славою користувалися гімназії в Ґданську і Торуні, хоч

Історія Польщі

уновочаснення їх проходило дуже повільно. Високого рівня досягли протестантські школи в Сілезії.

До певної міри промахи єзуїтів в освітній справі використовував орден піярів (повна назва Ordo clericorum reguluriorum pauperum Matris Dei scholarum piarum - Орден регулярних кліриків Богородиці для побожних шкіл). Він виник 1656 р. на основі створеного раніше (1621) релігійного об'єднання, яке ставило своїм завданням навчати убогих дітей у спеціальних школах. Резиденція генерала ордену, який його очолював, знаходилася в Римі. У Речі Посполитій піяри почали діяти 1642 р. У другій половині XVII-XVIII ст. вони мали у ній коронну і литовську провінції. Згадані їхні школи навчали дітей рідної мови, арифметики, трохи латини. З часом піяри занедбали ці школи і стали створювати свої середні школи - колегії. Відтоді вони конкурували з єзуїтами в справі середньої освіти. У 1772 р. в Речі Посполитій числилося 27 піярських колегій. І хоча за програмою навчання вони були подібні до єзуїтських, проте за системою навчання і виховання відрізнялися від них, особливо у XVIII ст., коли піярські колегії намагалися йти в ногу j життям. Для дітей, що не вміли читати й писати, при цих колегіях існували початкові класи.

Визначне місце в розвитку польської середньої освіти належало Станіславові Конарському (1700-1773). Виходець з середньої шляхти Сандомирсь-кого воєводства, він замолоду вступив до ордену піярів, викладав в його колегіях, після чого навчався і викладав у римській піярській колегії. Повернувшися на батьківщину, проводив жваву освітньо-культурну (згодом і публіцистичну) діяльність, зокрема розробив і втілював у життя реформу піярських колегій. Реформа полягала у реалізації таких завдань: застосування методів викладання і виховання, заснованих на умовис-новках учнів і розумінні ними суті питань, оновлення програм навчальних предметів, впровадження нових предметів, органічне поєднання навчання з фізичним вихованням й цільовими розвагами. Характерно, що єзуїти поставилися до цієї реформи негативно. Найбільшим досягненням С. Конарського в організації польської освіти було заснування 1740 р. у Варшаві Шляхетської колегії (Collegium Nobilium) - середньої школи інтернатного типу, призначеної для навчання синів з родин магнатів і багатої шляхти, на кошти яких колегія й існувала; частково її фінансувала й держава. Школа була подібна до численних у Західній Європі рицарських шкіл. Головна її мета полягала у вихованні почуття громадянського обов'язку, служіння вітчизні. Навчання було п'ятикласним і тривало вісім років. Крім того, випускники колегії могли навчатися у дворічній правничій школі. Мовою викладання була латина. Серед предметів, що їх засвоювали учні, була й польська мова. Уперше в польській середній освіті широко викладалися математика й природничі науки, економія, право, європейські мови і літератури. Шляхетська колегія проіснувала до 1832 р. Вона стала взірцем у справі осучаснення освіти. На основі врахування її досвіду у 1754 р. С Конарським були реформовані піярські колегії.

Рис. 23. Станіслав Конарський.

Портрет незнаного маляра середини XVIII cm.