Часи потрясінь і занепаду. державності виявила т.зв

державності виявила т.зв. острозька справа.У 1753 р. острозький ординат, литовський надвірний маршалок князь Януш Сантушко в пошуках коштів, нестачу яких постійно відчував, вирішив продати маєтки Острозької ординації. В операції взяли участь Август Чарторийський, його зять Антоній Любомирський й інші магнати, викликавши цим надзвичайне обурення всіх інших охочих до легкої наживи, які опинилися осторонь розподілу ординації. Гетьман великий коронний Ян Клеменс Браніцький використав коронні війська, які за його наказом у 1754 р. зайняли місто Дубно, що входило до складу ординації. Справа ледь не дійшла до міжусобної війни між магнатами. Лише після цього сенат створив адміністративну комісію для управління ординацією. Я. Сангушко від свого задуму змушений був відмовитися. Ліквідовано ординацію було щойно за постановою сейму 1766 р.

Політична кризастала особливо очевидною у 1756-1763 pp., коли королівський двір вимушено перебував у Варшаві через окупацію Саксонії пруссаками, які тоді воювали з Росією й Австрією; ця війна отримала назву Семирічної. Постійну присутність короля у Варшаві головні магнатські угруповання - Потоцькі і Фамілія - сповна використовували для того, щоб чинити тиск в своїх інтересах. У Семирічній війні Річ Посполита була нейтральною. Але через її територію постійно пересувалися російські, австрійські та прусські війська, які поводилися у ній як у себе вдома. Лише на основі Губертс-бурзького мирного договору, підписаного в лютому 1763 р. між Австрією, Саксонією і Пруссією, остання повернула Августові III пограбовану і понищену нею Саксонію. Після цього він зі своїм двором перебрався у Дрезден.

Неспроможність Саксонії протистояти агресії, продемонстрована 1756 p., як і нездатність Августа III вивести Річ Посполиту з глухого кута, в якому вона перебувала впродовж багатьох років, довели нежиттєздатність польсько-саксонської персональної унії. Тож старання короля забезпечити польський престол за одним із своїх синів були приречені на невдачу. У країні все відкритіше й гостріше говорилося про необхідність проведення реформ. Найповніше і найсуттєвіше про це висловився відомий публіцист і культурний діяч Станіслав Конарський у своїй чотиритомній праці Про успішну роботу зібрань, виданій у 1760-1763 pp. У ній йшлося передовсім про потребу реформування сейму, скасування liherum veto.

Фамілія розпочала гостру боротьбу проти Августа III, планувала скликати антикоро-лівську конфедерацію-рокош, щоб скинути його з престолу, покінчити з "саксонською" монархією і провести державні реформи. Але 5 жовтня 1763 р. король помер у Дрездені і потреба в конфедерації відпала. Смерть Августа III поклала край польсько-саксонській персональній унії. Історики погоджуються з тим, що вона не сповнила покладених на неї сподівань. Проте не слід тільки так її оцінювати. Унія відіграла певну позитивну роль в економічному й культурному розвитку Речі Посполитої. Добра пам'ять про це була тривалою і відповідно відбилася на польсько-німецьких відносинах.