Морські походи козаків. Участь козацтва у Хотинській війні

Передумови морських походів козаків. На початку XVII ст. українське козацтво набуває сили й відіграє роль важливого чинника не лише в Речі Посполитій, а й на міжнародній арені. Козацтво стає основною перешкодою для турецько-татарських нападів на українські землі, захищаючи їх від набігів і водночас здійснюючи походи до татарських і турецьких володінь. Це створює чимало ускладнень у відносинах Речі Посполитої з Кримським ханством та Османською імперією, але водночас сприяє тому, що козацтво стає відомим у Європі

На початку XVII ст. татарські війська неодноразово з'являлися на українських землях. На українських землях татари брали ясир, захоплюючи чоловіків, жінок і дітей. Тих, хто чинив опір, убивали. Полонених продавали на невільницьких ринках. Українські дівчата та жінки потрапляли до гаремів або ставали служницями. Хлопчиків-підлітків забирали до військових казарм, щоб виховати з них яничарів, які виховувалися для військової служби. Чоловіків чекала виснажлива праця на будівельних роботах, або вони доживали свій вік прикутими до весел гребцями чи турецьких каторгах. У XVI ст. козацтво, організаційно згуртоване в Запорозькій Січі, стало не лише захищати українські землі, а й здійснювати воєнні походи до Кримського ханства й причорноморських володінь Османської імперії.

Перші два десятиліття XVII ст. дістали назву «доби морських походів» українського козацтва. Саме в цей період були здійснені дуже сміливі морські походи проти Османської імперії, що поширили славу про козаків на всю Європу. Здобуті в них перемоги засвідчили, що козаки були неперевершеними майстрами морських боїв. У 1602 р. козаки на 30 чайках і кількох відбитих у турків галерах вийшли в Чорне море й під Кілією розгромили турецький флот. Уже 1606 р. запорожці здобули Варну – найбільшу турецьку фортецю на західному узбережжі Чорного моря, яка до того вважалася неприступною. У 1608 р. козаки «дивовижними хитрощами» захопили, зруйнували й спалили Перекоп, а наступного року напали на придунайські турецькі фортеці Ізмаїл, Кілію та Білгород. В 1614 р. козацька флотилія із 40 чайок, очолювана гетьманом П. Конашевичем-Сагайдачним, подолала Чорне море, напала на Трапезунд і, рухаючись у західному напрямку, спустошила узбережжя. Штурмом було взято Синоп і спалено весь турецький флот, що стояв у гавані. Наступного року 80 чайок і 4 тис. козаків під проводом Сагайдачного підійшли до Босфорської протоки й атакували турецьку столицю Стамбул. Нарешті, 1616 р. Сагайдачний із величезною флотилією зі 150 чайок та 7 тис. козаків розбив турецький флот під Очаковом, пішов на фортецю Кафа і взяв її в облогу. Після кількаденної облоги козаки здобули й спалили Кафу, що була головним невільничим ринком регіону, та визволили полонених. Один із найблискучіших походів на Стамбул запорожці здійснили в 1624 р. Вони тричі висаджувалися на узбережжі, брали велику здобич і поверталися додому.

Морські походи козаків мали важливе значення. Вони сприяли ослабленню Османської імперії, перешкоджали здійсненню її загарбницьких планів щодо України та європейських держав, сприяли активізації визвольної боротьби підкорених нею народів. Для запорожців вони також були шляхом здобуття засобів до існування, і частина з походів зводилася до пограбування турецьких берегів.

Діяльність гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного (1570-1622 рр.)

Доба воєнних походів українського козацтва стала періодом діяльності одного з найвизначніших його ватажків – Петра Конашевича-Сагайдачного (1616-1622 рр.). Будучи досвідченою і поміркованою людиною, Сагайдачний намагався, обстоюючи інтереси козацтва і взагалі українського народу, досягати згоди з польською владою. Гетьман погодився з умовами Вільшанської (1617 р.) та Роставицької (1619 р.) угод, що встановлювали кількісний склад реєстру відповідно в 1 та 3 тис. козаків, однак не поспішав виконувати ті положення угод, що не влаштовували козацтво. Успішні походи, організовані Сагайдачним проти татар і турок, привернули до нього увагу в Європі. Як полководець Сагайдачний відзначався схильністю до активних наступальних дій і широкого використання фактора раптовості. Здобувати перемоги гетьману дозволяло реформоване козацьке військо, яке він перетворив на регулярне військове формування із залізною дисципліною.

Сагайдачний провів ґрунтовну реформу козацтва, перетворивши окремі партизанські ватаги на регулярне військо з суворою дисципліною. Брав участь у походах на Молдавію, Лівонію, але головним чином прославився морськими походами на Крим та Туреччину. 1616 р. здобув Кафу, де був найбільший ринок невільників, і звільнив їх.

Польський королевич Владислав, який вирушив був 1617 р. на Москву, щоб узяти «свою державу», опинився у 1618 р. в дуже скрутних умовах. Тоді на допомогу поспішив Сагайдачний з 20-тисячним військом: здобув Путивль, Єлець, Лівни і з польськими військами підступив до Москви. Наслідком походу Владислава було Деулінське перемир'я того ж року, за яким Польща дістала Смоленську та Сіверську землі. Не зважаючи на допомогу, що врятувала Владислава від полону, Польща примусила Сагайдачного зменшити число реєстрових козаків з 10 до 3 тис. чоловік, решта пішла на Запоріжжя.

Гетьман йшов на поступки, вичікуючи нагоди розпочати війну з Польщею: обмеження реєстру козаків, заборона виходити до моря тощо. Але козацька маса не поділяла його обережності. Тож Сагайдачного скинули з гетьманства, а на гетьмана обрали Якова Бородавку, представника радикального козацтва. Під його проводом козаки негайно почали готувати похід на Чорне море.

Висвячення нової православної ієрархії за допомогою козаків на чолі з Сагайдачним врятувало Православну Церкву від небезпеки залишитися без духовенства. Від тепер справа Православної Церкви в Польсько-Литовській державі офіційно стала під захист козацтва та міщанства, коли поволі зменшилося число захисників її – української шляхти, що дедалі більше окатоличувалася. Польський уряд відмовився був визнати нову ієрархію за законну, але 1620 р. почалася війна з Туреччиною. Під Цецорою турки розбили гетьмана Жолкевського, і Сіґізмунд Ш примушений був просити допомоги козаків. Сагайдачний вирушив до Варшави, де поставив умовою визнання польським урядом новопоставлених владик, а козаки на чолі з Бородавкою рушили до Молдови, де очікували велике турецько-татарське військо. Король дав згоду на словах і Сагайдачний поспішив під Хотин, де наприкінці серпня 1621 р. зосередилися дві армії – 100 тис. турецька і 30 тис польська та 40 тис козаків. Козаки під проводом Сагайдачного здобулиу 1621 р. під Хотином після майже місяця боїв блискучу перемогу. Турки були змушені розпочати переговори. Але в бою Сагайдачний був поранений отруєною стрілою і помер від ран 10 квітня 1622 р. Польський уряд не виконав обіцянки і не легалізував нових владик.

Уславився Сагайдачний також своєю просвітницькою діяльністю. Йому належить твір «Пояснення про унію», що містить рішучу критику Берестейської церковної унії. Він, як вам уже відомо, разом із Військом Запорозьким вступив до Київського братства.

Значення Петра Сагайдачного полягало не лише у визначній військовій діяльності: він, перший з козацьких гетьманів, поєднав інтереси активніших груп українського громадянства – козацтва, міщанства й духовенства. Сагайдачний, також перший з гетьманів, поширив свою діяльність на Київ, який знову став політичним, культурним і релігійним центром України.

Коротка доба Сагайдачного має велике значення в історії України. З одного боку – він підніс престиж українського козацтва. Завдяки його політиці козаки виступають на перше місце в суспільстві України і перебирають на себе значення провідної верстви, яку втрачає поволі українська шляхта, що полонізується і переходить на католицтво. Козаки вперше виступають не тільки, як оборонці селян, але й як захисники Православної Церкви.