Зміни в соціально-економічному житті. Розвиток міст

У першій половині XVII ст. на українських землях швидко зростало магнатське землеволодіння. До цього магнатів підштовхувало зростання попиту на хліб та іншу сільськогосподарську продукцію на західноєвропейських ринках. У Галичині розташовувались маєтності Потоцьких, Собеських, Даниловичів та інших у формі «ключів» – кількох сіл і містечок, що управлялися як єдиний господарський комплекс. У 1629 р. в Брацлавському воєводстві 80 % усіх селянських і міщанських дворів належало 18 магнатам, у Волинському воєводстві 75 % селянських господарств перебувало в латифундіях магнатів. Земельні багатства магнатів зростали за рахунок успадкування, купівлі або захоплення маєтків, шлюбів, залюднення й освоєння окраїнних територій, дарувань із боку королів. Права магнатів на володіння землями затверджувалися королівськими грамотами.

Зростання попиту на сільськогосподарську продукцію спонукало землевласників до перетворення своїх маєтків на фільварки. Урожайність у фільварках, особливо великих, була вищою порівняно із селянськими господарствами. У фільваркових господарствах першої половини XVII ст. вирощували зернові, розводили городину, ставили на відгодівлю волів, улаштовували пташники, займалися рибництвом. Одночасно з поширенням фільварків розгортався процес освоєння окраїн, унаслідок чого в Україні набагато зросла площа оброблюваних земель. Сільське господарство поширилося на нові місцевості Східного Поділля, південну частину Київщини й Лівобережжя і Слобожанщину.

Із появою фільварків був пов'язаний розвиток товарного виробництва, за якого продукція виготовлялася не для власного споживання, а на продаж. Одночасно з цим значні суспільні зміни відбулися в середовищі магнатів і шляхти. Упродовж першої половини XVII ст. в сільському господарстві українських земель зростало виробництво товарів на продаж. Із фільварків на ринки пани відправляли великі валки з різним зерном і виручали за його продаж значні суми грошей. У багатьох маєтках щорічно для продажу на ринку відгодовували 100-300 волів, в окремих фільварках зустрічалися кінські заводи. Свідченням утягування магнатів і шляхти в товарне виробництво було зростання кількості млинів, крупорушок, ґуралень, броварень і чинбарень. Чималі доходи вони також отримували від своїх рудень, поташень, селітряних варниць тощо.

У цей період, як і в другій половині XVI ст., на українських землях зростали старі міста й містечка та з'являлися нові. Зокрема, упродовж другої половини XVI – першої половини XVII ст. були засновані десятки нових міст і сотні містечок: Конотоп, Фастів, Гадяч, Миргород, Яготин, Умань, Бориспіль тощо. У 40-х pp. XVII ст. в Україні налічувалось близько тисячі міст і містечок, у яких жило близько 20 % населення. Найбільшими за кількістю населення були Львів (15-18 тис. жителів), Київ (15 тис.), Біла Церква (10,7 тис.). Однак типовими були міста з 2-3 тис. жителів. Від міст держава або магнати-власники отримували значні доходи – збори з ремісників і торговців, плата за проїзд через місто, за місце на ринку тощо. Деякі міста, як свідчать описи доходів, давали своїм власникам у п’ятдесят разів більше прибутку, ніж села, на місці яких вони виникли.

Міста, які належали державі (королівські), були адміністративними центрами й управлялися найчастіше на основі магдебурзького права. Проте більшість міст (близько 80 %) становила приватну власність або належала церкві. Так, із 206 міст у Київському воєводстві королівських було 46, приватновласницьких – 150, церковних – 10. Окремі приватні й церковні міста також користувалися магдебурзьким правом. Про рівень господарського розвитку міст у той час свідчила кількість ремісників різних професій. У першій половині XVII ст. їх налічувалося у Львові близько 3 тис, Білій Церкві – 297, Галичі – 200, Острополі – 194 ремісники. Загалом у цей період в українських містах існувало понад 300 ремісничих спеціальностей. Зростання міст зумовлювало збільшення кількості таких ремісників як пекарі, різники, м'ясники, медовари, пивовари, ґуральники, олійники, мірошники та ін.