ІІ. Процесуальна співучасть

В окремих випадках при розгляді та вирішенні справи на боці позивача або відповідача можуть брати участь кілька осіб, внаслідок чого утворюється множинність, яка отримала найменування процесуальної співучасті. Така множинність обумовлена нормами матеріального права в силу наявності спільного права чи спільного обов’язку осіб.

Процесуальна співучасть – це обумовлена матеріальним правом множинність осіб на тій чи іншій стороні в цивільному процесі внаслідок наявності загального права або загального обов’язку.

Новим Кодексом визначено, що позов може бути пред’явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів, причому кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно (ч. 1 ст. 32 ЦПК). Чітко визначено умови, за яких допускається процесуальна співучасть, а саме, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов’язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов’язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов’язки (ч. 2 ст. 32 ЦПК).

Отже, процесуальна співучасть настає у випадках: а) якщо позов пред’явлено кількома позивачами, б) якщо позов пред’явлено до кількох відповідачів (ч. 1 ст. 32 ЦПК). Якщо інтереси позивачів або відповідачів між собою суперечать, то співучасті немає.

Від співучасті слід відрізняти об’єднання позовів судом, за якого суб’єктивні права та обов’язки не залежать один від одного, а множинність утворюється на розсуд суду (судді) з метою процесуальної економії.

Співучасть можна класифікувати за двома критеріями: а) за формою; б) у залежності від характеру матеріально-правових зв’язків між суб’єктами спірних правовідносин та обов’язковості участі в цивільному процесі.

За формою співучасть поділяється на такі види: 1) активну співучасть – коли кілька позивачів пред’являють позов до одного відповідача; 2) пасивну співучасть – коли один позивач пред’являє позов до кількох відповідачів; 3) змішану співучасть – коли кілька позивачів пред’являють позов до кількох відповідачів. Множинність може виникати і з боку третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета позову, однак обов’язковою умовою повинна бути наявність загальних підстав виникнення процесуальної співучасті.

Активна співучасть виникає тільки з ініціативи позивача (позивачів), оскільки це є проявом диспозитивності у цивільному процесі.

Особливістю пасивної співучасті є те, що вона можлива як з ініціативи позивача (позивачів), так і суду, який має право притягнути особу як співвідповідача для участі у справі на підставі норми матеріального права. Не породжує пасивної співучасті залучення іншого відповідача у порядку заміни неналежного відповідача (ч. 1 ст. 33 ЦПК).

Залежно від характеру матеріально-правових зв’язків між суб’єктами спірних правовідносин та обов’язковості участі в процесі розрізняють два види процесуальної співучасті – обов’язкову і факультативну. ЦПК не визначає підстав настання обов’язкової чи факультативної співучасті.

Обов’язкова співучасть має місце у випадку, коли характер спірних матеріальних правовідносин не дозволяє вирішити питання щодо прав чи обов’язків одного з учасників процесу без залучення до процесу інших суб’єктів спірних матеріальних правовідносин. Підставою даного виду співучасті є спільне право та спільний обов’язок кількох позивачів та (або) відповідачів. Наприклад, коли шкода заподіяна спільно кількома особами, то всі вони стають відповідачами перед потерпілим (ст. 1190 ЦК); вимога про виселення з квартири не може бути вирішена без залучення всіх повнолітніх членів сім’ї; власники спільного майна стають співпозивачами, пред’явивши позов на усунення порушень їх прав.

Факультативна співучасть не має обов’язкового характеру, тому що характер спірних матеріальних правовідносин дозволяє розглядати справи відносно кожного із суб’єктів в окремому процесі. Підставою факультативної співучасті є однорідність вимог, взаємозв’язок підстав позовів, пред’явлення їх до того ж самого відповідача, пред’явлення позову з однієї підстави до кількох відповідачів так само, як і до кожного з них. Наприклад, у разі подання позову відносно одного з повнолітніх дітей щодо утримання недієздатних батьків суд при визначенні розміру аліментів та додаткових витрат бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред’явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків (ч. 2 ст. 205 СК). Інший приклад, у разі пред’явлення позову про стягнення коштів на утримання діда (баби), якщо позов пред’явлений не до всіх осіб, а лише до деяких з них, розмір аліментів визначається з урахуванням обов’язку всіх зобов’язаних осіб надавати утримання (ч. 2 ст. 272 СК).

Процесуальні співучасники мають однакові права і несуть однакові обов’язки. Вони рівні в правах і обов’язках як відносно один одного (внутрішня рівність), так і стосовно іншої сторони (зовнішня рівність).

Особливості процесуального становища співучасників:

1) кожен з позивачів або відповідачів щодо другої сторони виступає в процесі самостійно (ч.1 ст. 32 ЦПК);

2) співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність (ч. 3 ст. 32 ЦПК). Слід при цьому зазначити, що ЦПК не називає процесуального співучасника серед кола осіб, які можуть бути представниками, а лише допускає здійснення одним із співучасників функції процесуального представника, обумовлюючи його повнолітній вік, цивільну процесуальну дієздатність та клопотання інших співучасників про доручення вести справу. Отже, за цією підставою один із співучасників не є процесуальним представником інших співучасників;

3) відповідно до ст. 216 ЦПК суд, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, має зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або вказати, що відповідальність чи право стягнення є солідарним;

4) співучасники можуть оскаржити судові рішення самостійно або приєднатися до апеляційної чи касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали (ст. 299, 329 ЦПК).

Висновки з другого питання

Отже, інститут цивільно-процесуальної співучасті визначений у ЦПК. Процесуальна співучасть – це обумовлена матеріальним правом множинність осіб на тій чи іншій стороні в цивільному процесі внаслідок наявності загального права або загального обов’язку. У ЦПК чітко визначено умови, за яких допускається процесуальна співучасть, а саме, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов’язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов’язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов’язки.