Монгольська навала на південно-західні землі Русі

Наприкінці XII ст. у Монголії спалахнула боротьба за об'єднання скотарських племен в єдину державу. Переміг геніальний полководець Темуджин, котрого в 1206 р. з'їзд знаті обрав Чингісханом, тобто Володарем володарів. Він запровадив жорстку систему централізованого управління, писемне діловодство, єдине законодавство, створив надзвичайно боєздатну й рухливу армію, що трималася на жорсткій дисципліні й мала прекрасне озброєння. Протягом 1207-1222 рр. монголи1 завоювали Південний Сибір, Північний Китай, Середню Азію й Закавказзя.

У 1222 р. 25-тисячне монгольське військо, очолюване Джебе й Субедеєм, розгромило на р. Сіверський Дінець половецького хана Котяна, котрий попросив допомоги в руських князів. Останні під проводом великого князя Мстислава Романовича зібралися на острові Хортиця на Дніпрі. До них приєдналися половці. Загальна чисельність війська складала 50-60 тис. вояків. 23 травня 1223 р. союзники вирушили в похід. 31 травня їхні передові полки підійшли до правого берега р. Калки (сучасна назва Кальчик, притока р. Кальміусу), де стояли сторожа ворога. Після сутички вони відступила на лівий берег.

Без узгодження плану дій з великим князем торчеський князь Мстислав Удатний наказав частині полків переправлятися через річку. Його підтримали половці. У той час як Мстислав Романович розташувався табором на пагорбі правого берега Калки, на лівому зав'язалася битва з передовими силами монголів. Останні почали відступати, заманюючи супротивника під удар своїх основних сил. Цей удар виявився страшним за силою. Втеча половців внесла сум'яття в лави руських воїнів, котрі, зазнаючи великих утрат, також залишили поле бою. Мстислав Романович не надав розгромленим полкам допомоги. Монголи розділилися: одна частина переслідувала втікачів, інша оточила табір великого князя.

Його штурм тривав три доби. Обложені мужньо захищалися, і Субедей запропонував за викуп відпустити руське військо. Мстислав Романович погодився. Але монголи слова не дотримали. Коли обложені вийшли з табору, вони атакували їх і майже всіх вирізали. Трьох захоплених князів поклали під дерев'яний настил, на якому бенкетували. Втрати руського війська були жахливими: додому повернувся лише кожен десятий воїн. Катастрофа на Калці стала наслідком неузгодженості дій руських воєначальників, їхніх усобиць, згубної самовпевненості й недбалості.

Унаслідок вторгнення монгольської армії під проводом онука Чингізхана, Батия, протягом осені 1237 – весни 1238 рр. руські землі зазнали великого спустошення. Проте місцеві князі не зважали на небезпеку, їх нічого не навчили ні трагедія на Калці, ні розгром руських князівств.

Узимку 1239 р. монголи увірвалися в Переяславське князівство, восени – в Чернігівське князівство й підійшло до Чернігова, який був добре укріпленою фортецею. Ворог вдався до облоги. На допомогу городянам з'явився князь Мстислав Глібович. Під стінами міста відбувся бій, у якому князівська дружина зазнала розгрому. Князь і незначна кількість воїнів урятувалися втечею. 18 жовтня монголи ввірвалися до міста, яке дощенту спалили. Потім подалися на схід, зруйнували Глухів, Путивль, Вир, Рильськ та інші міста. Відійшовши у степ, вони в грудні вчинили похід на Крим і завоювали його.

З весни 1240 р. кияни під проводом залишеного галицько-волинським князем Данилом Романовичем воєводи Дмитра розпочали підготовку до відбиття можливого нападу монгольських завойовників. Упродовж літа Батий збирав військо, чисельність якого сягнула близько 200 тис. осіб. У другій половині серпня монголи почали наступ на столицю, знищуючи на своєму шляху міста-фортеці, що прикривали Київ. 5 вересня Батий підійшов до Києва. Розпочалася його оборона, яка мала два періоди: перший – від 5 вересня до 19 листопада, коли залога й міщани відбивали ворожі приступи; другий – від 20 листопада до 6 грудня, коли бої йшли в самому граді. Батий виявив, що найслабшим місцем захисту є Лядські ворота. Сюди стягнули багато стінобитних механізмів (пороків), які «безперестанку били день і ніч». Розуміючи, що вистояти не вдасться, кияни почали зводити останній оборонний рубіж біля Десятинної церкви. 6 грудня монголи прорвали укріплення в районі Софійських воріт. Під час бою, який не затихав, у Десятинній церкві зібралося дуже багато жінок, дітей і старих. Її склепіння не витримали і завалилися, ховаючи людей під уламками. До ворожих рук потрапив поранений Дмитро, котрому за мужність подарували життя. Захист Києва, що тривав 93 доби, є символом волелюбності й незламності духу руського народу. Це одна з найбільших оборонних битв середньовічної Європи.

Монголи наступали на захід широким фронтом, аби охопити якомога більшу територію. Жителі міст містечок зустрічали їх зі зброєю в руках. Розлючені масовим спротивом, вороги безжально винищували міське населення. Полягли в боротьбі городяни Ізяслава, Кам'янця на р. Случі, мешканці інших поселень.

Основні сили монголів на початку 1241 р. рухалися в напрямку Володимира. По дорозі вони наштовхнулися на залізну стійкість міщан Данилова й Кременця, котрі відбили всі приступи ворога. Володимир було захоплено штурмом після тривалої облоги. За даними літописця, навіть церкви були наповнені трупами. Галич упав після триденного спротиву. Страшного погрому зазнали й інші міста. Вцілів міцно укріплений Холм. У березні монголи прорвалися в Польщу, Чехію й Угорщину, несучи смерть і руїну.

Монгольська навала остаточно знекровила Київську Русь. Завойовані землі відійшли до володінь Батия, котрий у середині 40-х років XIII ст. заснував власну державу (улус). Її терени простягалися від річок Іртиша й Чулими на сході до нижньої течії Дунаю на заході. Батий заклав підвалини державної структури орди, а також розбудував на р. Волзі столицю – Сарай-Бату (поблизу сучасної Астрахані), в якій у період розквіту проживало 75 тис. осіб. Згодом столицю перенесли до Сарай-Берке (поблизу сучасного Волгограда). З другої половини XIV ст. за Білою Ордою закріплюється назва Золота Орда. Руські князівства, потрапивши у васальну залежність до неї, мали виплачувати данину й виставляти дружини в розпорядження хана. Вони також позбавлялися права укладати між собою політичні та військові союзи. Найбільшого спустошення від монголів зазнали Київська, Переяславська й Чернігівська землі. Прийнявши на себе основний удар монголів, руські князівства істотно послабили його руйнівні наслідки для народів Центральної та Західної Європи.