Князювання Данила Романовича

Усобиці, що охопили князівство після смерті Романа, набрали такого розмаху, що окремі історики називають їх «громадянською війною» (1205-1245 рр.). Основною рушійною силою усобиць виступало галицьке боярство, котре не хотіло допустити зміцнення князівської влади й раз по раз зверталося по допомогу до іноземців. Бояри змусили вдову Романа, Ганну, з малолітніми синами, Данилом і Васильком, залишити Галич.

У боротьбі за княжий стіл бояри стали на бік синів Ігоря Ярославича із Сіверської землі – онуків Ярослава Осмомисла. У 1206 р. в Галичі осів Володимир, у Звенигороді – Роман, у Володимирі – Святослав. Отже, знову з'являються удільні князівства. Між братами спалахує боротьба за верховну владу. Утвердившись при владі, брати вирішили зламати політичну опозицію бояр. За їхнім наказом було вбито півтисячі бояр, інші повтікали. Окремі з них звернулися по допомогу до угорського короля Ендре II, запевняючи, що визнають владу Данила. У 1211 р. угорське військо займає Галич, і Данило стає галицьким князем.

Оскільки Данило через неповноліття не міг управляти, то влада зосередилася в руках вольової, мужньої, цілеспрямованої й мудрої Ганни. Її самостійність не подобалася боярам, і вони змусили матір і сина знову втікати. У 1213 р. боярин Володислав Кормильчич проголосив себе галицьким князем (єдиний випадок на теренах Русі, коли людина, яка не належала до роду Рюриковичів, посміла посягнути на князівський стіл), що призвело до загострення міжусобиць.

Міжусобиці та втручання в них володарів Угорщини й Польщі зумовили розпад держави й створили реальну загрозу втрати Волинню і Галичиною незалежності.

Данило осів у Володимирі й отримав цілковиту підтримку місцевого боярство й городян. Тим часом утиски з боку угорців, зокрема спроби запровадити католицизм, викликали масові виступи населення Галичини проти панування іноземців. Унаслідок загострення польсько-угорських відносин Лєшко запропонував новгородському князю (онуку Ярослава Осмомисла) Мстиславу Мстиславичу (Удатному) сісти на галицький стіл, сподіваючись, що той протистоятиме Ендре II та Данилу. Мстислав прийняв пропозицію і в 1218 р. оволодів Галичем.

Через декілька місяців Данило одружився з донькою Мстислава. Це сприяло зміцненню становища молодого князя, і він вирішив розпочати боротьбу за повернення своїх володінь. Спочатку Данило відібрав у поляків Берестейщину й волості за Західним Бугом. Данило й Василько уклали угоди про союз з литовцями та ятвягами, дії яких скували значні сили поляків.

У 1223 р. Данило взяв участь у трагічній для руського війська битві з монголами на р. Калці, де був поранений. Повернувшись із походу, він продовжив справу об'єднання Волині, але його дії наштовхувалися на спротив Мстислава, котрий потрапляв у все більшу залежність від бояр та угорського короля.

Після смерті Мстислава в 1228 р. Данило виношує наміри щодо возз'єднання Галицько-Волинської держави. Він приєднує до своїх володінь Луцьку, Пересопницьку. Чорторийську волості й реформує військо (створює регулярну піхоту з городян). У першій половині 30-х років XIII ст. кілька разів займав Галич, але через опір бояр та вторгнення угорців знову втрачав його. Значним успіхом стало оволодіння Белзькою землею. У 1238 р. разом з Васильком Данило вирушив у похід проти Добжинського ордену хрестоносців, який заволодів Дорогочинською землею. У бою під Дорогочином вони розгромили ворога. Після цього було відвойовано Перемишль. Врешті-решт наприкінці року Данило увійшов до Галича й утвердився в ньому.

Завдяки величезним зусиллям. Данила й Василька спочатку об'єднується Волинське князівство, а пізніше у 1238 р. поновлюється Галицько-Волинське князівство.

Утворена держава попри тривалу жорстоку громадянську війну та постійне втручання Польщі й Угорщини довела свою життєздатність і зберегла військово-політичну потугу.