Правління Ярославовичів та боротьба між ними за Київський стіл

Відповідно до заповіту батька, після смерті Ярослава Мудрого старший з синів Ізяслав у 1054 р. посів на київському престолі, Святослав отримав Чернігів з більшою частиною Сіверщини, Всеволод – Переяславщину, Ігор та В’ячеслав – відповідно Володимир-Волинський і Смоленськ. Так почала утворюватися удільна система володіння руськими землями. Таке рішення Ярослава Мудрого виявилося хибним, бо не передбачало, як надалі наслідуватимуть землі його сини та онуки. В основу всієї державної системи покладався династичний зв'язок, оскільке державна ідея була слаба.

Декілька років старші Ярославичі правили мирно, в згоді між собою, так що цю добу можна назвати фактичним тріумвіратом трьох братів: Ізяслава – київського та новгородського князя, Святослава – князя Чернігова, Мурома і Тмуторокані, та Всеволода – князя Переяслава і Ростова. Брати керували державою майже 20 років. Нова система управління державою свідчила про послаблення центральної влади і посилені політичних центрів на місцях.

Брати порушили заповіт батька. Спочатку вони обмежили участь у державних справах молодших братів – Ігоря і В’ячеслава, а після їхньої смерті поділили між собою їх володіння. Синів Ігоря і В’ячеслава не брали до уваги. Це викликало невдоволення і початок боротьби за владу. Княжата, батьки яких померли і вони не досягли права на великокнязівський престол, отримали назву «ізгоїв». Кожен з братів прагнув задовольнити лише власні інтереси, державні справи нікого не цікавили. Вони не змогли навіть оцінити нову загрозу зі Степу – половців, які з’являються у 1060 р. У 1062 р. вони розгромили Всеволода й пограбували Переяславщину, а коли три брати виступили проти них у 1068 р. з великими силами, половці розбили їх на р. Альта й зруйнували Київщину та Переяславщину. Незадоволені кияни скликали на Подолі віче, на якому ухвалили звернення до Ізяслава з проханням надати зброю для боротьби з половцями. Князь відмовив їм. Тоді учасники віче розгромили двір тисяцького,розбили в’язницю. Князь втік. Повсталі звільнили Всеволода з синами й проголосили його Великим князем.

Ізяслав втік до Польщі і через сім місяців повернувся з польським військом. Всеслав утік до Полоцька, і Ізяслав без бою увійшов у Київ. Однак, напередодні син його, Мстислав, жорстоко покарав повстанців : 70 чоловік стратив, багато осліпив. Кияни зібрали віче і визнали свою провину, та запросили Ізяслава до Києва. Він увійшов в столицю в травні 1069 р. і тріумвірат відновився.

В 1072 р. Ізяслав, Святослав, Всеволод, бояри та духівництво на з’їзді затвердили нову збірку законів під назвою «Правда Ярославичів». Вона ліквідувала кроваву помсту, замінювала її на грошовий штраф, посилювала відповідальність за порушення законів, збільшувала розміри стягнень. Життя людини в законі оцінювалося по різному: за вбивство селянина – штраф 5 гривень, за вбивство заможного – 80. «Правда Ярославичів» показувала, що процес перетворення княжої влади у вищий орган нагляду за дотриманням норм соціального життя різних груп населення відбувся.

Стосунки між братами знову погіршились. Навесні 1073 р. Ізяслав знову біжить до Польщі, а Святослав і Всеволод йдуть на Київ. Влада зосереджується в руках Святослава. Після його смерті у 1076 р. перейшла до Всеволода. Але, дізнавшись про наступ Ізяслава з польським військом на Київ, Святослав передав йому владу. У той же час за повернення своїх володінь виступили Олег Святославович та Борис В’ячеславович. Вони першими на Русі звернулись по допомогу до половців. Разом з ними розбили Всеволода під Черніговом. Та у вирішальній битві в жовтні 1078 р. ізгої зазнали поразку. В битві загинув Ізяслав і влада зосередилась в руках Всеволода.

Всеволод мав високу освіту (знав 5 мов), був хоробрим, витриманим. Він прагнув зберегти єдність держави і забезпечити її захист від кочовиків. В цьому йому допомагав син Володимир (названий Мономахом, бо його мати була візантійська царівна Ганна Мономах).

Після смерті Всеволода, відчуваючи небезпеку розпаду держави, князя збирають у 1097 р. в Любечі з’їзд. Головним рішенням з’їзду було:кожен володіє своєю «отчиною» – володінням своїх батьків. Виділено їх було три – Київ, Чернігів та Переяслав. Державу очолював той, хто займав київський престол. Також на було вирішено створити союз князів для оборони від половців, заборонялося укладати з ними договори. Князя несли відповідальність за порушення рішень з’їзду.

Проте ухвали Любецького з’їзду були негайно порушені. За підмовою Давида, князя Волинського, Святополк захопив Василька Теребовельського й наказав його осліпити. Це викликало трилітню війну, в якій взяли участь Угорщина та Польща (1097-1100 рр.) На з’їзді у Витечові в 1100 р. ухвалено покарати Давида, відібравши у нього Волинь, та закликати князів припинити сварки та об’єднатися для боротьби з половцями.

Провідну роль в організації боротьби з половцями відігравав Володимир Мономах. Об’єднавши дружини сімох князів, 4 квітня 1103 р. в битві на р. Сутень (Молочна) він на голову розбив ворога. Загинули 20 половецьких ханів. Нову перемогу Володимир отримав в березні 1111 р. біля р. Сугров на р. Дон.

Таким чином, правління Ярославичів ознаменувалося посиленням міжусобиць, послабленням єдиновладдя, зростанням значення місцевих князів. Рішення Любецького з’їзду затверджували на Русі спадкове володіння отчиною, обмежували кількість родин Рюриковичів , які могли претендувати на київський стіл.