Боротьба з апартеїдом в спорті

Протягом багатьох років державною політикою у Південно-Африканській Республіці був апартеїд – “окремий розвиток” расових і національних груп, які населяли цю країну.

Проблема апартеїду в спорті ПАР має давню історію. Вже на початку ХХ століття вся система спорту в цій країні знаходилась під контролем білої меншості. Її спортивні федерації, створені тільки для “білих”, були визнані більшістю міжнародних федерацій.

У 50-ті роках на державному рівні у ПАР були визначені основні принципи розвитку спортивного руху в країні:

спортивний рух білого і кольорового населення ПАР організується окремо, а міжрасові змагання в межах країни заборонені;

спортивні організації кольорового населення ПАР повинні бути позбавлені можливості отримати міжнародне визнання, кольорові спортсмени не можуть нарівні з білими брати участь у найбільших міжнародних змаганнях.

З отриманням африканськими країнами незалежності, політика апартеїду почала викликати шалений протест не тільки в країнах Африки, але й в усьому світі. Першим реальним кроком у боротьбі з апартеїдом у спорті стало виключення у 1956 році Південно-африканської федерації настільного тенісу з Міжнародної федації настільного тенісу. У 1961 р. ФІФА вилучила із своїх рядів Південно-африканську футбольну федерацію.

У зв’язку з тим, що представники корінного населення цієї країни були позбавлені можливості брати участь в ОІ, МОК позбавив ПАР права брати участь в ОІ 1964 і 1968 р.р., а в 1970 р. зовсім виключив НОК ПАР з олімпійського руху.

Ситуація, що склалася в спорті у ПАР в 70-х роках, примусила Генеральну Ассамблею ООН 14 грудня 1977 р. прийняти Міжнародну декларацію проти апартеїду в спорті.

Виконання резолюцій ООН міжнародними спортивними організаціями і країнами поступово привели до ізоляції ПАР на міжнародній арені.

Спроби ПАР вийти з ізоляції у сфері спорту не залишалися поза увагою і викликали бурну реакцію світової громадськості.

Дії режиму ПАР, деяких МСФ, окрмих спортсменів і тренерів, які підтримували спортивні контакти з ПАР, вимусили Генеральну Асамблею ООН 10 грудня 1985 р. прийняти і відкрити для підписання й ратифікації Міжнародну конвенцію проти апартеїду в спорті, в якій відмічалося:

апартеїд є злочином, порушенням принципу міжнародного права, мети і принципів Статуту ООН;

апартеїд і надалі існує в спорті та суспільстві в цілому в ПАР, а так звані реформи не призвели до будь-яких суттєвих змін;

необхідно забезпечити безумовну підтримку олімпійського принципу недопущення будь-якої дискримінації на базі расової, релігійної або політичної належності, єдиним критерієм повинні бути спортивні показникі;

необхідно забезпечити міжнародну узгодженість в області ізоляції расистського режиму ПАР у сфері міжнародного спорту.

Комісія ООН проти апартеїду в спорті протягом 1988-1991 р.р. провела велику роботу, скеровану на недопущення спортивних контактів з ПАР.

Демократичні процеси, які почалися в ПАР наприкінці 80-х років і були розвинені у 90-ті роки , дозволили президенту МОК Х.А.Самаранчу висловити припущення про можливість участі спортсменів ПАР в Іграх ХХУ Олімпіади в Барселоні. МОК висунув цілий ряд умов, виконання яких могло дозволити відновити ПАР в олімпійському русі.

Діяльність ООН з боротьби проти апартеїду і підтримані світовою громадкістю постійні зусилля МОК, МСФ і НОК більшості країн сприяли суттєвим змінам ситуації в ПАР.

97-а сесія МОК у літку 1991 р. у Бірмінгемі, після доповіді комісії “Апартеїд і олімпізм” доручила прийняття рішення про відновлення НОК ПАР виконкому і президенту МОК, які допустили спортсменів ПАР до ОІ 1992 р. в Барселоні.