Особливості функціонування екосистеми інновацій в Україні

Особливість інноваційної політики України визначається тим, що національна економіка тривалий час розвивалась як підсистема єдиного народногосподарського комплексу СРСР, виробляла лише 20 % кінцевого продукту та була зорієнтована на обслуговування промислового виробництва інших союзних республік. З моменту проголошення акта про політичну незалежність перед Українською державою постало актуальне завдання створити власну економічну систему, що має функціонувати на ринкових засадах. Важливою особливістю трансформаційного процесу перехідного періоду в Україні було формування ринкового господарства в умовах уже існуючого індустріального суспільства. Функціональна заміна централізовано керованих планових зв'язків на ринкові в системі державного управління економікою обов'язково супроводжується глобальними структурними перетвореннями на всіх рівнях суспільного життя. Особливе місце в цьому процесі належить реструктуризації економіки, складовими якої є:

— структурні зрушення (тобто виведення основних фондів з виробництва без заміни та відшкодування тощо);
— капіталоновації, створення нових виробничих структур на базі принципово нових технологій;
— структурне трансформування, що поєднує перші два напрями та передбачає оптимізацію заміни старих фондів і економічних форм існування підприємницької діяльності на нові.

Головні пріоритети державної політики України базуються:
̶ у сфері наукового розвитку: фундаментальна наука, прикладні дослідження і технології, в яких Україна має значний науковий, технологічний, виробничий потенціал і які здатні забезпечити вихід вітчизняної продукції на світовий ринок; вища освіта, підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів з пріоритетних напрямів науково-технологічного розвитку; наукове забезпечення вирішення проблем здоров'я людини та екологічної безпеки; система інформаційного та матеріально-технічного забезпечення наукової діяльності;
̶ у сфері технологічного розвитку: дослідження та створення умов для високопродуктивної праці й сучасного побуту людини; забезпечення медичних закладів технікою, а населення — лікарськими препаратами, засобами профілактики і лікування; розроблення ресурсо-, енергозберігаючих технологій;
̶ розробка сучасних технологій і техніки для електроенергетики, переробних галузей виробництва, передусім агропромислового комплексу, легкої та харчової промисловості;
̶ у сфері виробництва: формування наукомістких виробничих процесів, сприяння створенню та функціонуванню інноваційних структур (технопарків, інкубаторів тощо); створення конкурентоспроможних переробних виробництв; технологічне й технічне оновлення базових галузей економіки держави; впровадження високорентабельних інноваційно-інвестиційних проектів.

Сьогодні інноваційна діяльність українських підприємств відзначається порівняно низькими показниками. Особливо це стосується малого інноваційного бізнесу, хоча, водночас, він відіграє важливу роль основного середовища для української економіки загалом та для великого бізнесу зокрема.

Попри те, що навколо тільки й розмов про високий інноваційний потенціал країни і необхідність побудови нової економіки, що ґрунтується на знаннях, розвиток малих інноваційних компаній стикається із серйозними проблемами. Серед них – недосконалість законодавчої бази і корупція; нерозвиненість українського ринку інновацій; низька щодо здійснення інноваційної діяльності мотивація підприємців; практично відсутність підтримки з боку держави процесів розробки і впровадження тощо.

Але не меншою, якщо не найбільшою, проблемою на шляху інноваційного розвитку малого та середнього підприємництва є відсутність відповідних традицій і середовища, в якому створення стартап-компаній – субʼєктів малого інноваційного підприємництва, було б природним і бажаним для всіх стейкхолдерів інноваційного ринку.

Зрозуміло, що виникнення і розвиток таких традицій та середовища можливі лише за умови вирішення дієвого управління людськими ресурсами, тобто забезпечення підготовки необхідної чисельності науковців та інженерів, спрямування їх на створення інноваційних стартап-компаній та підприємств.

Річ у тім, що бізнес-освіта в Україні нещодавно почала розвиватися і забезпечення її ефективності зумовлює обʼєктивну необхідність до інтерактивних методів навчання, відкриття бізнес-шкіл тренерів-практиків високотехнологічного бізнесу для підтримки творчого інтелектуального потенціалу.

Ще однією проблемою є відтік мізків. Особливо непокоїть спрямованість на еміграцію талановитої молоді, яка не завжди має можливості реалізувати свої наукові та підприємницькі нахили в Україні. Поштовхом для прискореного розвитку академічного сектора науки повинно стати збільшення бюджетного фінансування у розрахунку на одного науковця. Основною причиною низького рівня заробітної плати, а відповідно і низького статусу професії науковця у суспільстві, відсутність матеріально-технічної бази є недостатнє бюджетне фінансування яке спонукає перспективних науковців до від’їзду закордон.

Для подолання цих проблем на базі університетів необхідно інтенсифікувати створення інноваційного середовища екосистеми. Важливим і необхідним його елементом є сучасні стартап - школи, головною метою діяльності яких є навчання студентів, аспірантів, випускників технічних вишів і винахідників, забезпечення набуття ними практичного досвіду, ознайомлення їх з відповідними ефективними практиками та організація запуску високотехнологічних стартапів. На всіх етапах навчання забезпечується співпраця з бізнес-інкубаторами і Науковими парками та ефективна взаємодія з іноземними та вітчизняними фахівцями з практичним досвідом створення і розвитку високотехнологічних стартап-компаній.

Україна сьогодні не в змозі забезпечити випереджальний розвиток тех­нологій та високотехнологічних галузей, адже параметри її інноваційно-технологічного розвитку вже давно знахо­дяться поза межами допустимих граничних показників.

Ускладнює шлях розвитку нашої держави й нееквівалентний зовнішньоеконо­мічний обмін, постачання ресурсів закордон та ввезення готової продукції, що значно зменшує можливі обсяги доданої вартості та знижує прибутковість національних компаній, а відповідно й перспективи зростання.

Науково-техніч­на активність в Україні на сучасному етапі та у найближчій перспективі гальмується тим, що більшість вітчизняних підприємств не спроможні здійснювати високопродуктивну науково-технічну, технологічну та інноваційну діяльність,адже, у вітчизняному законодавстві фактично відсутні норми, що б стимулювали до такої діяльності, більше того чинний механізм регулювання науково-технічної діяльності суб’єктів господарювання певною мірою протидіє залученню та розширенню джерел фінан­сування інноваційного розвитку.

Незацікавленість суб’єктів господарювання фінансувати наукові дослідження і розробки, вкладати кошти у проекти з тривалим періодом окупності та ставлення до цієї проблеми держави на сьогодні є головними причинами того, що витрати недержавного сектора на наукові дослідження скорочуються.

Фінансування науки за залишковим принципом, відсутність вагомих стимулів до здійснення інноваційної діяльності та державної підтримки високотехнологічних підприємств, недосконале законодавство, корумпованість державних чиновників призвели до вкрай негативних структурних змін в економіці, а саме зростання частки сировинних, низькотехнологічних виробництв та занепаду високотехнологічних.

Дуже гострою проблемою в Україні є забезпечення взаємодії науки, держави та підприємницького сектору, адже, велика кількість цікавих розробок, що створюються вітчизняними винахідниками, не знаходять інвесторів для їх реалізації, наукові дослідження фінансуються дуже слабо. Корисним для України є досвід країн розвиненої ринкової економіки у аспекті співпраці університетів та підприємницького сектору, розробки спільних навчальних програм, програм стажування молоді на підприємствах, програм державно-приватного партнерства у сфері інноваційної діяльності.

Для того, щоб забезпечити розвиток України за інноваційною моделлю необхідно провести заходи щодо вдосконалення системи фінансування інноваційної діяльності, а саме:

̶ запровадити фінансування досліджень на основі справедливого конкурсу;

̶ використовувати прогресивні форми фінансування інноваційних підприємств (державні цільові програми, інноваційні фонди, венчурне підприємництво, бізнес-інкубатори та ін.);

̶ відновити пільгове оподаткування для інноваційного бізнесу.

Питання вдосконалення фінансування науки та інноваційної діяльності може бути успішно вирішено лише після введення в дію в Україні законів про боротьбу з корупцією, проведення заходів для виведення бізнесу з «тіні» та створення дійсно прозорих механізмів фінансування державних інноваційних програм.

Підсумовуючи світовий досвід, слід зазначити, що Україні необхідно створювати індивідуальну модель інноваційного розвитку. Це обумовлено історично високим рівнем розвитку фундаментальної науки, високим промисловим та сільськогосподарським потенціалом, які в сукупності дозволяють створити модель повного інноваційного циклу. Найбільшою про­блемою на такому шляху розвитку постає фінансування фундаментальної та прикладної науки та ефективний трансфер технологій. У цьо­му напрямку можна застосувати досвід моделей інноваційного розвитку азій­ського типу. Таким чином, для успішного розвитку національної інноваційної сис­теми необхідно об'єднати досвід тради­ційних та альтернативних моделей інно­ваційного розвитку.

КЛЮЧОВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Крім національних інноваційних систем, виділяють локальні, регіональні, технологічні та секторні інноваційні системи.

2. Інноваційна екосистема - це самоорганізуюча, саморегулююча і саморозвиваюча, відкрита система, що характеризується вхідними потоками ідей, капіталу, людей, інформації, ресурсів.

3. Екосистема інновацій базується на пʼяти основних елементах: наука, інженерно-технічне співтовариство і вузи; індустрія венчурних інвестицій; інфраструктура; стійкий попит на інновації; законодавчо-правове поле. Для стабільної роботи екосистеми інновацій обовʼязкова не тільки наявність всіх елементів, але і відповідний розвиток складових частин.

4. Метою формування екосистеми є створення і розвиток малих венчурних підприємств, які містяться на кожному з рівнів: рівень корпорації, рівень регіональної екосистеми, рівень національної (державної ) екосистеми.

5. Провідну роль у переорієнтації економіки країни за сучасними напрямками розвитку технологій відіграє Національна модель інноваційного розвитку, яка враховує індивідуальні особливості та потенціал економіки держави. Виділяють три базових моделі інноваційного розвитку: традиційну, європейську та азійську.