Вирішення земельних спорів. У деяких країнах діють або спеціалізовані земельні суди, або суди для вирішення дрібних справ («small claims court» у США)

Спеціалізовані суди

У деяких країнах діють або спеціалізовані земельні суди, або суди для вирішення дрібних справ («small claims court» у США). На наш погляд, саме останній інститут доцільно запровадити й в Україні, щоб розвантажити суди від тривалого розгляду дрібних справ.

Законодавство США про групові позови дозволяє групі названих позивачів подавати позов як представникам класу позивачів від імені великих груп осіб, що знаходяться в однаковому становищі1.

Адміністративні форми захисту

З точки зору застосування адміністративно-правових форм захисту прав на землю цікавим досвід Великобританії2. Важливе місце у системі захисту прав на землю у цій країні займає поняття «nuisance», яке означає негативний, дратуючий вплив. Далі для лаконічності пропонуємо позначати це поняття українським терміном «перешкода».

Законодавство розрізняє «перешкоди за загальним правом», проти яких застосовуються загальні способи захисту, та т.з. «перешкоди за законом», щодо яких передбачені спеціальні, спрощені засоби захисту. У разі, якщо негативний вплив підпадає під ознаки «перешкоди за законом», особа може або звернутися до місцевого органу влади, який видає повідомлення про зменшення негативного впливу («abatement notice»), або звернутися до магістратського суду за приписом про зменшення негативного впливу («abatement order»). Обидві процедури є швидкими та маловитратними.

Первісно законодавство про «перешкоди за законом» було спрямовано на боротьбу із поширенням холери в містах, а в більш широкій перспективі – на протидію негативним екологічним умовам, що виникли внаслідок індустріальної революції у Великобританії. Концепція «перешкод» була центральною для санітарного законодавства, що включало Акт про усунення перешкод («Nuisances Removal Act») 1855 р., а згодом було об’єднано у Акт про громадське здоров’я («Public Health Act») 1875 р. Правила про «перешкоди за законом» практично без змін були відтворені у Акті про громадське здоров’я («Public Health Act») 1936 р., а також у Частині ІІІ Акту про захист довкілля («Environmental Protection Act») 1990 р., який поширив поняття «перешкоди за законом» на запахи і гази (хоча дим належав до «перешкод за законом» вже починаючи з 1866 р. відповідно до Санітарного акту – «Sanitary Act»). Шумовий вплив було визнано «перешкодою за законом» Актом про зменшення шуму («Noise Abatement Act») 1960 р. та Актом про шум та перешкоди за законом («Noise and Statutory Nuisance Act») 1993 р. (щодо шуму від машин та обладнання на вулицях). У Акті про чисте сусідство та довкілля («Clean Neighbourhoods and Environment Act») 2005 р. до сфери «перешкод за законом» було включено світловий вплив та поширення комах. Проте поряд із законодавчим розширенням сфери «перешкод за законом» в останнє десятиріччя у Великобританії спостерігається також звужене тлумачення «перешкод за законом» судами – розуміння їх лише як таких, що стосуються захисту від інфекційних хвороб. Представники правової доктрини піддають такий підхід критиці.

1 Kimerling, Judith. Indigenous Peoples and the Oil Frontier in Amazonia: The Case of Ecuador, ChevronTexaco, and Aguinda v. Texaco // New York University Journal of International Law and Politics. - Spring 2006. – Р. 476-477.

2 За матеріалами статті: Malcolm R., Pointing J. Statury Nuisance: The Sanitary Paradigm and Judicial Conservatism // Journal of Environmental Law. – 2006. – P. 37-54.

9. Іноземний досвід регулювання земельних відносин із прибудинковими земельними ділянками

Автором було проведено дослідження іноземного досвіду регулювання земельних відносин із прибудинковими земельними ділянками в Австралії, Білорусі, Болгарії, Казахстані, Італії, РФ, США): див. Мірошниченко А.М. Досвід деяких зарубіжних країн у визначенні правового режиму прибудинкових земельних ділянок багатоквартирних житлових будинків // Земельне право України. – 2006. - №7. – С. 45-55.

За результатами дослідження пропонується внести у законодавство України зміни, які передбачатимуть:

«автоматичне» набуття частки у праві на прибудинкову територію з моменту придбання у власність приміщення у багатоквартирному житловому будинку, заборону окремого відчуження частки (досвід РФ);

визначення частки пропорційно до площі приміщення (Білорусь, Казахстан, РФ та ін.);

виключення необхідності окремого (від права на приміщення) оформлення права спільної часткової власності на прибудинкову територію;

запровадження правила, за яким управління спільним майном здійснюється зборами співвласників, рішення на яких приймаються більшістю голосів (можливо, за принципом «одне приміщення – один голос»); процедурні правила проведення зборів доцільно запозичити в законодавстві Болгарії; заслуговують на увагу також правила італійського законодавства щодо можливості призначення управляючого, у т.ч. в примусовому порядку;

необхідно встановити спеціальні правила набуття права власності на земельні ділянки існуючих багатоквартирних житлових будинків на засадах безоплатного надання земельної ділянки, яка є об’єктивно необхідною для розміщення та обслуговування будинку;

доцільно передбачити можливість заснування спільної часткової власності на земельну ділянку багатоквартирного будинку забудовником (див. досвід США).