Виділення земельних часток (паїв) в натурі

Тривалий час у питанні регулювання процедури виділення земельних ділянок в рахунок земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості) існувала прогалина. За умов неврегульованості застосовувалися Методичні рекомендації щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій, затверджені наказом Держкомзему, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Української академії аграрних наук від 04.06.1996 №47/172/48, що не мали характеру обов’язкового нормативно-правового акту, проте застосовувалися різними правозастосовчими органами, у т.ч. судами. Відповідно до цих Рекомендацій була розпайована значна частина земель колишньої колективної власності.

05.06.2003 було прийнято ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», яким прогалина була ліквідована. Згідно із Законом, на розвиток якого була прийнята ПКМ від 04.02.2004 №122 «Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)», процедура виділення земельних ділянок включає такі стадії:

· звернення суб’єкта права на земельну частку (пай) із заявою до місцевої ради або РДА про виділення земельної частки (паю) в натурі (ч.2 ст.3 Закону);

· у разі подання заяв більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідний орган приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) (ч.4 ст.3 Закону). Розробка і затвердження проекту регламентується ст.7 Закону (до прийняття Закону роль таких проектів виконували т.з. «схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї)»);

Витяг із науково-технічної документації по поділу земель колективної власності на земельні частки паї (цифрову копію збільшеного розміру див. на сайті www.amm.org.ua)

· розроблення документації із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) (включає (1) проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та (2) технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку);

· погодження та державна землевпорядна експертиза документації із землеустрою(загальні засади проведення експертизи визначаються ЗУ «Про державну експертизу землевпорядної документації», особливості експертизи передбачені ст.8 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»);

· розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) (ч.ч.1-3 ст.9 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»);

· затвердження протоколу про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) відповідною радою чи районною державною адміністрацією(ч.4 ст.9 Закону);

Розпорядження голови РДА, яким, зокр., затверджено протокол розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою	Фрагмент протоколу розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою
(цифрові копії див. на сайті www.amm.org.ua)

· прийняття рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) (ч.4 ст.9 Закону);

· реєстрація земельної ділянки та права власності на неї (ці стадії є спільними для різних процедур набуття права власності на землю і детально розглядалися у попередніх темах). За відсутності прямої законодавчої вказівки при цьому зазначаються різні види цільового використання: «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» або «для ведення особистого селянського господарства», іноді навіть поза волею суб’єктів права на земельну частку (пай).

Проблема. На сьогодні відсутні законодавчі механізми запобігання парцеляції земельних ділянок, подрібнення яких призведе до значного зниження ефективності їх використання (угіддя з меліоративними спорудами, певні різновиди еродованих земель, тощо). Слід повністю погодитися із А.Д. Юрченком, який вказує, що проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) повинні передбачати виділення певних земельних ділянок виключно єдиним неподільним масивом. У випадку, коли таке виділення є неможливим, необхідно законодавчо передбачити, що суб’єкти прав на земельні частки (паї) замість земельної ділянки мають отримувати грошову компенсацію¹. Видається також цілком слушною пропозиція П.Ф. Кулинича, за якою слід заохотити концентрацію земельних часток (паїв) певними пільгами².

Проблема.Участь у паюванні значних груп осіб, проблемні і спірні питання підтвердження членства у КСП призводять до висування численних вимог про визнання права на земельну частку (пай) вже після того, як видача сертифікатів відбулася.

Основним способом захисту прав на земельні частки (пай) у випадку, якщо особу не було залучено до паювання під час його проведення, у судовій практиці сьогодні є визнання права³. На жаль, слід констатувати, що суди, задовольняючи подібні позови, часто замість правосуддя створювали лише його видимість, оскільки задоволення позову або не призводить до поновлення порушеного права⁴, або забезпечує таке поновлення шляхом порушення прав інших осіб, що не були залучені до судового розгляду.

Насамперед, слід усвідомлювати, що визнання права власності на земельну частку (пай), якщо таке право передбачається реалізувати за рахунок земель, які були розпайовані, зачіпає права інших учасників паювання. У свою чергу, розгляд справи із залученням усіх пайовиків надмірно обтяжить процес, через що практично ніколи не практикується.

Більш того, визнання права повинно поєднуватися із зменшенням земельних часток (паїв) інших пайовиків, значна частина з яких була виділена в натурі. Відповідні земельні ділянки згодом часто відчужувалися. Припинення права власності на такі ділянки суперечить гарантіям, передбаченим чинним законодавством для права власності, та міжнародними зобов’язаннями України щодо захисту права власності, і тому здійснене бути не може.

Із наведеного випливає єдино можливий висновок: захистити право на земельну частку (пай) особи, яку не було залучено до паювання, шляхом визнання її права на частину земель, що були розпайовані, на даний час неможливо за безоб’єктністю відповідного права. Порушене право може бути захищене лише у разі, якщо земельна ділянка в рахунок земельної частки (паю) буде надана не за рахунок розпайованих земель, а за рахунок земель запасу та резервного фонду, або ж якщо особі буде відшкодовано заподіяну шкоду. Лише у цьому разі судовий розгляд можливий без залучення осіб, які є суб’єктами права на земельну частку (пай), і завершиться реальним захистом порушеного права.

В абз.3 п.24 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 №7 була висловлена думка, за якою вимоги щодо земельних часток (паїв) можуть задовольнятися за рахунок земель резервного фонду на підставі положень п.7 УП від 08.08.1995 №720 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», яким встановлено, що резервний фонд використовується для передачі у приватну власність земельних ділянок переважно громадянам, зайнятим у соціальній сфері на селі, а також іншим особам, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств, або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання.

Практика, коли суди задовольняли вимоги щодо зобов’язання органів місцевого самоврядування⁵ або місцевих державних адміністрацій⁶ надати у власність із земель резервного фонду сільради в розмірі земельної частки (паю), існує. Аналогічно, існує практика визнання права на земельні частки (паї) в землях запасу та резервного фонду⁷.

Видається, що правова основа для задоволення таких позовів є, адже паювання було здійснене державними органами, отже, держава повинна нести відповідальність за завдану при цьому шкоду (ст.1166, 1173, 1192 ЦКУ). У даному випадку заподіяна шкода може бути відшкодована в натурі – а саме, особі, права якої порушені, має бути надана земельна ділянка із земель запасу чи резервного фонду, який спеціально призначений для «подальшого перерозподілу і використання за цільовим призначенням» (див. ст. 5 ЗКУ в ред. 1992 р., відповідно до яких було утворені масиви земель резервного фонду).

Проблема. Окремим проблемним питанням у судовій практиці, пов’язаній із захистом права на земельну частку (пай), є питання про строки позовної давності.

Хоча невидача позивачу сертифікату та інші форми заперечення його права за своєю природою є триваючим порушенням, проти якого позовна давність загалом не застосовується, як вже було зазначено вище, при «пропуску» особи у процедурі паювання право на земельну частку (пай) фактично стає безоб’єктним. Порушення вже не можна вважати триваючим, і тому з моменту проведення паювання (видачі сертифікатів) починає свій перебіг строк позовної давності.

Із часом суди все частіше відмовляють у задоволенні позову про захист права на земельну частку (пай) саме з підстав пропуску цього строку⁸.

Проблема. Формулювання «виділення єдиним масивом» (п.9 розд.Х «Перехідні положення» ЗКУ, УП «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 03.12.1999 №1529) на практиці розуміється по-різному: як виділення в одному місці кількох суміжних земельних ділянок⁹ або як виділення однієї земельної ділянки у спільну часткову власність¹⁰. На наш погляд, можуть існувати обидва види єдиних масивів.

Щодо проблем, пов’язаних із виділенням земельних ділянок в рахунок земельних часток (паїв) значній кількості співвласників, див. п.4.2. теми «Право власності на землю».

¹ Див. Юрченко А.Д. Економіко-правове забезпечення розвитку земельних відносин у ринковому економічному середовищі // Економіка АПК. – 2003. - №4. – С.30.

² Кулинич П.Ф. Правове регулювання приватизації сільськогосподарських земель і шляхи його вдосконалення // Землевпорядний вісник. – 1999. - №4. – С.13; Кулинич П.Ф. Правове регулювання та шляхи вдосконалення приватизації сільськогосподарських земель // Актуальні питання приватизації та оцінки земель. Збірник наукових праць / Під ред. Б.А. Семененка. – Суми: ВВП «Мрія-1 ЛТД», 1999. - С.18-19.

³ Справи: №2-88/2009, розглянута Рівненським райсудом Рівненської обл. за позовом З.Г.П. до Радухівської сільради про визнання права на земельну частку (пай); №2-58/09, розглянута Красноокнянським райсудом Одеської обл. за позовом К.Т.В. до Красноокнянської РДА, Гулянської сільради Красноокнянського р-ну про визнання права на земельну частку.

⁴ Наприклад, у Покровському районі Дніпропетровської області близьке 300 громадян, право яких у 2002 р. визнане рішенням суду, на 2006 р. не могли отримати земельні ділянки в натурі через відсутність вільних земель у їхніх сільських радах. Див.: Ярош С. Проблема відсутності вільних земель у межах району та шляхи її вирішення //Земельне питання. – 2006. – Червень. - №4. - С.2.

⁵ Справа №2-88/2009, розглянута Рівненським райсудом Рівненської обл. за позовом З.Г.П. до Радухівської сільради про визнання права на земельну частку (пай).

⁶ Справа №2-562/09, розглянута Жашківським райсудом Черкаської обл. за позовом Л.В.П. до Жашківської РДА про успадкування права на земельну частку (пай) (фактично ставиться, серед іншого, і питання про виділення паю із земель резервного фонду).

⁷ Справа №2-06-590/09, розглянута Миколаївським райсудом Миколаївської обл. за позовом Б.Н.Г. до Ковалівської сільради про захист права на земельну частку (пай).

⁸ Справи: №2-1089/09, розглянута Каховським міськрайсудом, за позовом Ш.С.М. до Чорнянської сільради про визнання права на земельний пай; №22ц-1757/09, розглянута Нижньосірогським райсудом Херсонської обл. за позовом С.А.І. до Першопокровської сільради Нижньосірогського р-ну, ТОВ «Покровське» про визнання права на земельний пай.

⁹ Див.: Земельні ділянки: об’єднання, виділення, використання. – Листівка 5 серії «Поради селянину – власнику землі». – К.: Проект підтримки приватизації землі в Україні, 2003. – С.2.

¹⁰ Детальніше див. Кулинич П. Правовий режим єдиних земельних масивів // Приватизація землі: закон, практика, проблеми. – 2003. - №3. – С.24-30.