Світовий обсяг прямих іноземних інвестицій, млрд. дол.

Джерело: World Investment Report 2004. The Shift Towards Services. U.N.-New York & Geneva, - 2004, p.9; World Investment Report 2007. Transnational Corporations, Extractive Industries and Development. UNCTAD. - New York & Geneva - 2007, p. 218.

Однією з визначальних рис сучасного виробництва є використання глобальних джерел (англ. global sourcing) розвитку. Спорадичне залучення різних товарів і факторів виробництва із міжнародного ринку до національної економіки, відоме ще з прадавніх часів, не може вважатись використанням глобальних джерел. Цей процес притаманний сучасному етапу й означає використання пакета стратегічних заходів, спрямованих на забезпечення довгострокового економічного успіху економічних агентів. При цьому йдеться прийнамні про впровадження нових каналів постачань з міжнародних ринків, які якісно відрізнялися б від наявних рутинних ресурсопотоків. Необхідність зменшення проміжних витрат вимагає від постачальників активної взаємодії зі споживачами в процесі виробництва з метою задоволення їх змінних і всезростаючих вимог. Такий підхід вимагає відповідних інвестицій для створення належних логістичних та інформаційних систем.

Глобальні ресурсні джерела можуть бути:

ü одиничними (англ. single sourcing);

ü багатопрофільними (складними) (англ. multiple sourcing).

У першому випадку головним завданням є досягнення високої якості постачань шляхом включення постачальників у процес розвитку виробів і до інформаційних систем підприємства. Багатопрофільні глобальні джерела мають на меті зменшення виробничих витрат за рахунок заміни неефективних постачальників із високими витратами на кооперантів зі сприятливішою структурою. За системи багатопрофільних глобальних джерел постачальники виконують переважно свої класичні функції, орієнтуючись на сучасні високостандартизовані продукти.

Отже, глобалізація економічного розвитку є однією з визначальних ознак сучасної цивілізації. Вона охоплює практично всі фактори та умови виробництв, усі його галузі й територіальні утворення. Нині всі країни світу різною мірою причетні до процесу глобалізації, який найефективніше проявляється в розвинених країнах світу, центрі сучасної світової економіки.

Небачені досі масштаби економічних потоків, які несе із собою глобалізація, можна порівняти з природними явищами і катаклізмами величезної сили. У такій ситуації економічно слабші країни є надзвичайно вразливими й часто беззахисними перед дією глобальних економічних, фінансових, технологічних та інших чинників. Усе це вимагає створення національних і міжнародних механізмів, які попереджували б, пом’якшували негативний вплив глобалізації на внутрішній і світовий економічний розвиток.

Суть економічної глобалізації полягає в посиленні єдності, системної цілісності світового господарства на основі ринкової парадигми та поглиблення планетарних інтеграційних процесів. У теоретико-методологічному плані усе розмаїття поглядів щодо економічної глобалізації можна згрупувати у три наукові концепції: структуралістську (структуральну), кон’юнктурну та конструктивістську.

Структуральна теорія відштовхується від закономірностей розвитку внутрішніх і міжнародних економічних систем і розглядає глобалізацію як необхідний, неминучий, необоротний, яскраво виражений процес, спричинений економічними, технологічними та політичними чинниками. Згідно з кон’юнктурною концепцією, головні риси глобалізації визначаються окремою логікою та обставинами, що залежать від зміни умов внутрішнього та зовнішнього оточення, їхньої взаємодії у просторі і часі за унікальної конфігурації соціальних сил і історичних передумов.

Конструктивістська теорія базується на ідеях та дискурсах як конституюючих елементах глобалізації, що характеризують її як випадковий, стохастичний, непередбачуваний, недетермінований та невизначений процес. практичного втілення ідей глобальної взаємодії у світовому господарському просторі.

Неокласичне трактування економічної глобалізації базується на порівняльних перевагах, ринкових силах та економічній конвергенції. Найголовнішими показниками і критеріями економічної глобалізації є зростаюча взаємозалежність економік різних країн, усе більша цілісність і єдність світового господарства, на основі посилення відкритості національних ринків, поглиблення міжнародного поділу та кооперації праці. Крім того, існує ряд індикаторів, що відображають найважливіші риси економічної глобалізації. У рамках трьох груп базових індикаторів, виділяють шість головних індикаторів, що відображають найважливіші риси економічної глобалізації. Серед них: прямі іноземні інвестиції (ПІІ), розраховані щодо частки фінансових потоків ПІІ у ВВП; питомої ваги доходів від ПІІ у ВВП; позиції ПІІ як відсотка від ВВП; доходи інвестора та приймаючої країни в економічному секторі; дохід від вивезених та ввезених інвестицій як частка доходу в загальних ПІІ економічного сектору чи країни-інвестора в цілому; рівень інтернаціоналізації досліджень і розробок транснаціональних фірм в досліджуваній країні; рівень інтернаціоналізації і розповсюдження технологій в певній країні в цілому та в індустріальному секторі окремо, включаючи вартість технологій та виручку від їх продажу як відсоток від ВВП. Перелічені індикатори дають можливість розкрити найбільш суттєві економічні аспекти глобалізаційного процесу, його різноманітні виміри.

Сучасні дослідники виділяють такі історичні типи глобалізації, як архаїчна, протоглобалізація, модерна та постколоніальна. Архаїчна форма розвивалась у доіндустріальний період людської історії, коли існували спорадичні зв’язки спочатку між племенами, а потім між країнами і регіонами; протоглобалізація охоплює період з 1600 по 1800 рр. і характеризується розвитком мануфактурного виробництва, науковою, промисловою і фінансовою революціями, зародженням світового ринку; модерна глобалізація (1800-1950 рр.)мала два головних виміри: піднесення національних держав та стрімке розширення індустріалізації, внаслідок якої сформувався глобальний поділ праці; головні риси постколоніальної глобалізації полягають у формуванні нової архітектури відносин між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, у виникненні регіональних інтеграційних об’єднань, зростанні ролі транснаціональних корпорацій, у трансформації ролі держави в економічному і політичному житті суспільства.

Згідно з іншим підходом, на першому етапі до періоду великих географічних відкриттів розвивалась в’ялоплинна глобалізація, коли економічні зв'язки між державами мали спорадичний, дискретний характер, залишаючись у рамках окремих локальних ареалів і територій.

Від епохи Великих географічних відкриттів до сер. XIX ст. вона перейшла у стадію повільно прогресуючої глобалізації, під час якої сформувався світовий ринок, розвивався міжнародний поділ праці, вималювався профіль спеціалізації окремих країн і регіонів. Наступний етап (сер. XIX ст. - 1980-і рр. ХХ ст.), названий біструктурною глобалізацією, що було пов'язано з економічним переділом світу, розпадом світового господарства на протилежні системи та їхнє протистояння. Нарешті, послідовний чи органічний тип глобалізації розвивається в умовах єдиного ринкового світового господарства як об'єктивний процес і найважливіша ознака постіндустріальної цивілізації.

Динаміка і структура міжнародної торгівлі на перетині XX – XXI століть визначаються кон’юнктурними чинниками, що діють в системі світової економіки під впливом поглиблення інтернаціоналізації та транснаціоналізації виробництва та внаслідок розгортання економічної глобалізації.

Стійка динаміка світової торгівлі свідчить, по-перше, про подальше поглиблення міжнародного поділу праці, по-друге, про інтенсифікацію процесів інтернаціоналізації, транснаціоналізації та глобалізації виробництва, по-третє, про зростання зовнішніх чинників економічного розвитку.

Одним із важливих проявів процесу глобалізації є стрибкоподібне зростання світового фінансового ринку, кількості й обсягів міжнародних фінансових трансакцій, що здійснюються між різними суб'єктами світогосподарських зв'язків. Суперечливість, неоднозначність розгортання процесу глобалізації взагалі та міжнародних фінансових відносин зокрема проявляється в нерівномірному розвитку окремих сегментів світового фінансового ринку та неоднаковим впливом міжнародної фінансової складової на економічний розвиток окремих груп країн.

Таким чином, глобалізаційні процеси є однією з визначальних ознак сучасної цивілізації. Вони розповсюджуються на всі фактори та умови виробництва, на увесь геоекономічний простір світу.