Основні етапи та історичні типи економічної глобалізації.

Є два головні підходи до періодизації економічної глобалізації.

Згідно з першим підходом, глобалізація розпочалась ще до періоду великих географічних відкриттів як в’ялоплинна глобалізація[34] коли економічні зв'язки між державами мали спорадичний, дискретний характер, залишаючись у рамках окремих локальних ареалів і територій.

Від епохи Великих географічних відкриттів до сер. XIX ст. вона перейшла у стадію повільно прогресуючої глобалізації, під час якої сформувався світовий ринок, розвивався міжнародний поділ праці, вималювався профіль спеціалізації окремих країн і регіонів. Наступний етап (сер. XIX ст. - 1980-і рр. ХХ ст.), названий біструктурною глобалізацією, що було пов'язано з економічним переділом світу, розпадом світового господарства на протилежні системи та їхнє протистояння. Нарешті, послідовний чи органічний тип глобалізації розвивається в умовах єдиного ринкового світового господарства як об'єктивний процес і найважливіша ознака постіндустріальної цивілізації[35].

U

Рис. 1.1

Історичні типи глобалізації.

Другий підхід наголошує на тому, що глобалізація притаманна лише економічному розвитку кінця XX ст., тобто пов'язує її генезис з останньою чвертю XX ст. На нинішньому етапі глобалізація стає визначальним чинником як національного, так і міжнародного розвитку, перетворюється на домінуючу тенденцію світогосподарських процесів.

Розгортання процесу глобалізації справляє суперечливий вплив на національні економіки та на перебіг сучасного світового господарського розвитку в цілому. З одного боку, глобалізація небачено розширює можливості окремих країн з використання та оптимальної комбінації різних ресурсів, їхньої глибшої та всебічної участі в системі міжнародного поділу праці; з іншого боку, глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу, спричиняють маніпулювання величезними фінансовими й інвестиційними ресурсами, що становить реальну загрозу для країн із низькими та середніми доходами.

«Мільйони продовжують маргінальне існування у світовій економіці, мільйонам досвід глобалізації не створює жодних можливостей, стимулюючи сили руйнації та знищення», - зазначав Генеральний секретар ООН К.Аннан[36].

Таким чином, попри незаперечні переваги глобалізації, слід враховувати її неоднозначність, різноспрямованість впливу на різні групи країн і галузі сучасного виробництва. У процесі структурних глобальних трансформацій, що поступово поширюються на світовий економічний простір, перевагу отримують галузі обробної промисловості та сфери послуг, у які здійснюється переливання капіталу та кваліфікованої робочої сили.

Проте інші галузі (наприклад, вугільна промисловість) відчувають гострий дефіцит факторів виробництва, посилюється їхній депресивний стан. Іншим наслідком структурних глобальних змін стає процес деіндустріалізації, який розпочався ще в 1970-х рр. унаслідок світової енергетичної кризи («голландська хвороба» деіндустріалізації)

У даний час позитивним проявом деіндустріалізації можна вважати розвиток сервісної економіки, ноосферизацію виробництва, вдосконалення космічних технологій, поступовий перехід до неоекономіки, постекономічних форм суспільства.

Негативний аспект деіндустріалізації полягає в загрозі повернення застарілих, традиційних, архаїчних структур господарства в низці країн, що розвиваються, та в перехідних економіках унаслідок їхньої неконкурентоспроможності та слабкості ресурсної бази економічного розвитку. Головне завдання країн із т.зв. виникаючими ринками (англ. еmerging market economies) полягає в мінімізації вразливості від зовнішніх шоків та від зміни позицій іноземних інвесторів, що регулюють великі потоки т.зв. «летючих капіталів». Найбільша загроза від глобалізації насувається на велику кількість країн, що розвиваються, бо саме вони відчувають гостру нестачу людського капіталу, інституцій, господарської інфраструктури, економічних рішень, необхідних для реалізації наявних можливостей.

Промислово розвинуті країни отримують найвідчутніші дивіденди від глобалізації. Шляхом торгівлі, інвестицій, доступу до зовнішніх джерел ресурсів глобалізація полегшує заміну малокваліфікованої робочої сили за рахунок тих чи інших країн. Питома вага такої робочої сили в загальних витратах зростає за рахунок скорочення торгових витрат, страхування зарплати й доходів. Тим самим у цих країнах скорочується податкова база та водночас зростає попит на соціальні гарантії при падінні можливостей їх забезпечення. Отже, глобалізація значно впливає на індустріально розвинуті країни світу:

Þ по-перше, змінюються підходи в розробці й здійсненні торгової, промислової та конкурентної політики;

Þ по-друге, зростання внутрішньофірмових трансакцій ускладнює реалізацію економічної та податкової політики;

Þ по-третє, уряди стикаються з труднощами електронного управління трансакціями, оскільки зростаючий глобальний ринок неналежним чином пов'язаний із географічною територією;

Þ по-четверте, урядам стає важче домогтися загального соціального добробуту, оскільки мобільність капіталу зменшує ефективність трудового законодавства та стандарти праці.

Важливим аспектом аналізу процесу глобалізації є розгляд її як багаторівневої, ієрархічної системи.

ü Глобалізація на світовому рівні означає зростаючу економічну взаємозалежність країн і регіонів, переплетення їхніх господарських комплексів та економічних систем.

ü Глобалізація на рівні окремої країни характеризується наступними показниками: відкритість економіки, частка зовнішньоторговельного обороту чи експорту у ВВП, обсяг зарубіжних інвестиційних потоків, міжнародних платежів та ін.

ü Галузевий зріз глобалізації виразно ілюструється, по-перше, співвідношенням обсягів зустрічної внутрішньогалузевої торгівлі до світового виробництва відповідної галузі, а по-друге, - коефіцієнтом спеціалізації галузі, розрахованим як співвідношення національних і міжнародних експортних квот галузі.

ü Глобалізація на рівні компанії залежить від того, наскільки компанія диверсифікувала свої надходження та розмістила свої активи в різних країнах із метою збільшення експорту товарів і послуг та використання місцевих переваг, зокрема, ширшого доступу до природних ресурсів і відносно дешевої робочої сили. Ступінь глобалізації компанії не в останню чергу залежить від таких показників, як розміщення на іноземних ринках надходжень від продажу та головних активів, внутрішньофірмова торгівля та відповідні технологічні трансферти, використання аутсорсингу та ін.

Загальною передумовою розвитку глобалізації на рівні окремих компаній є використання сучасних інформаційних і комунікаційних технологій, що дають можливість активізувати обмін ідеями та інформацією між різними країнами, розширювати знання споживачів про іноземні товари, істотно зменшувати вартість послуг. За даними, які наводить Б.Гейтс, вартість опрацювання авіаквитків турагентом із комп'ютерною системою бронювання, становить 8 дол., а за допомогою інтернету – 1 дол. Банківські витрати на одну трансакцію із використанням телефонного зв'язку становлять 0,25 дол.; інтернет-технології скорочують витрати до 0,01 дол. Кабельні системи в Європі та Азії дають можливість фірмам у багатьох країнах одночасно формувати регіональний, а іноді й глобальний попит.

Глобальні комунікаційні мережі дають можливість координувати виробництво та спільні цілі у світовому масштабі таким чином, що компанії знаходяться в різних частинах світу, але виробляють один і той самий кінцевий продукт. Скорочення митних бар'єрів для інвестицій і торгівлі переважною більшістю урядів прискорює відкриття нових ринків для міжнародних фірм, які не лише здійснюють експорт, а й створюють виробничі потужності для місцевих виробників. Проглядається також тенденція до уніфікації та соціалізації глобальної спільноти.

Таким чином, витоки економічної глобалізації сягають у сиву давнину, коли започатковувались торговельні контакти між державними утвореннями, іншими регіональними спільнотами, які ставали постійно діючим фактором господарського поступу і локальних, і світової цивілізації.