Системний підхід до вивчення історії міжнародних відносин

З позицій системного підходу міжнародні відносини становлять самостійну історичну реальність, яка має власну логіку, закономірності руху та розвитку, це єдиний, внутрішньо цілісний історично-політичний процес. В основі цього процесу, спрямованого в бік усе більшої його впорядкованості та керованості, лежить зміна міжнародно-політичних систем.

Система міжнародних відносин (міжнародний порядок) становить конкретно-історичну, стійку форму політичної організації міжнародних відносин, що закріплюється у договорах та угодах і відображає як співвідношення (баланс сил), так і специфіку взаємин між державами, що входять до системи.

Кожній системі міжнародних відносин притаманні певні часові та просторові характеристики. Історично міжнародні системи утворюються та існують у межах окремих регіонів. Регіональна система МВ виникає тоді, коли міждержавні відносини у зазначеному регіоні досягають рівня розвитку, за якого стає можливою їхня стійка політична організація.

Методологічно це дозволяє досліджувати різні рівні причинності тих чи інших явищ світової політики. Як правило, причинно-наслідкові зв'язки у світі міжнародних відносин є складними, нелінійними та комплексними; тому макротенденції їхнього розвитку найкраще аналізуються на системному рівні. В цьому випадку ми говоримо про еволюцію міжнародної системи (або системи міжнародних відносин). Протягом історії виникали, розвивалися та змінювалися певні типи організації міжнародної політики. Виділяють, як правило, п'ять історичних систем міжнародних відносин: вестфальську, віденську, версальсько-вашингтонську, ялтинську та постбіполярну. Кожну із цих систем називають ще світовим порядком, маючи на увазі притаманні їм сукупності норм та правил, що регулювали взаємодію на міжнародній арені. При цьому хронологічно перші чотири системи іноді об'єднують під загальною назвою «вестфальської», оскільки протягом всього періоду 1648-1991 років в міжнародній системи зберігалися деякі ключові спільні принципи, хоча й змінювалося співвідношення сил між провідними державами та їхній склад. Коротко розглянемо еволюцію міжнародно-політичної системи.

У Новий час першим регіоном, де склалася стійка міжнародна система, стала Європа. У процесі освоєння усе більших географічних просторів, створення обширних колоніальних імперій, європейські країни втягували до світового політичного процесу держави та народи інших частин світу, що зрештою призвело до формування глобальної системи міжнародних відносин. Цей процес, що охопив не одне століття, завершився на початку ХХ ст. після Першої світової війни утворенням Версальсько-Вашингтонської системи.

У глобальному міжнародному порядку регіональні системи не зникають, а продовжують існувати як автономні складові складної глобальної структури, підпорядковуючись разом із тим внутрішній логіці її функціонування. При цьому регіональні системи мають як схожі, так і специфічні риси, які визначаються рівнем та особливостями політичного, соціально-економічного та історично-культурного розвитку того чи іншого регіону.

Основою системи міжнародних відносин і головним чинником її стабільного існування є

баланс сил, який розглядають як співвідношення військових потенціалів, політичної ваги та впливу держав, які входять до системи, насамперед великих держав, у даний історичний момент часу. Великі держави за сутністю є основними системоутворювальними елементами, співвідношення сил між якими визначає загальний баланс сил у міжнародній системі. Водночас середні та малі країни також справляють на нього вплив. Радикальна зміна балансу сил на користь однієї чи декількох держав призводить до зміни системи у цілому.

Кожна система міжнародних відносин характеризується певною стійкістю, що залежить від зрівноваженості балансу сил, закладеного до підвалин системи. Рівновага являє собою такий стан балансу сил, за якого стає неможливим домінування однієї чи кількох держав. Виступаючи окремим випадком балансу сил, рівновага забезпечує дотримання основних інтересів більшості держав, що входять до системи, передусім великих.

Кожна система тяжіє до збереження та зміцнення внутрішньої зрівноваженості, блокуючи дії тієї чи іншої держави (групи держав), спрямовані на її порушення. Рівновага досягається також шляхом утворення різноманітних політичних зв’язків, військових союзів та коаліцій, створення міжнародних організацій з підтримання миру та безпеки тощо. У сукупності вони утворюють механізм силових стримувань та противаг, що забезпечує гармонізацію інтересів держав та постає запорукою сталого існування системи.

Взаємодія держав у середині системи міжнародних відносин багато у чому визначається їхнім відношенням до наявного балансу сил. Деякі тяжіють до його підтримки, інші – до зміни, треті – до його руйнування. В залежності від цього держави і будують відносини одне з одними як союзники, партнери або ж як супротивники. Країни, що підтримують зрівноваженість системи, називають державами-балансирами. Вони виступають гарантами збереження системи МВ, її адаптації до нових історичних умов.

Співвідношення сил між державами та їхні інтереси змінюються під дією різноманітних факторів, у тому числі особливостей та нерівномірності їхнього економічного та соціально-політичного розвитку, через що наявна рівновага потребує корегування із врахуванням нових історичних реалій. Зробити це часом буває доволі складно, оскільки система МВ – це достатньо жорстка конструкція, її здатність до змін є обмеженою.

Взаємодія нових явищ, що виникають у процесі історичного розвитку, та системи міжнародних відносин визначає закономірності її еволюції. У результаті цієї взаємодії інтереси однієї чи декількох держав починають виходити за межі наявного балансу сил, внаслідок чого стабільність системи порушується. Якщо підтримувати хитку рівновагу у мирний спосіб не вдається, система руйнується. Держави орієнтовані на радикальну зміну балансу сил називають державами-пертурбаторами.

Кожна система міжнародних відносин існує до тих пір, поки закріплене у ній співвідношення (баланс) сил не суперечить новим історичним реальностям. Ці реальності є зовнішніми по відношенню до системи і включають у себе як процеси внутрішнього розвитку держав, що входять до неї, так і глобальні, загальноцивілізаційні процеси світового розвитку.

Свобода дій кожної держави на міжнародній арені обмежена рамками системи міжнародних відносин, частиною якої вона є. Тому її зовнішню політику варто розглядати не ізольовано, а у контексті певної системи міжнародних відносин

Успішність зовнішньої політики держави напряму залежить від того, у якій мірі вона враховує як основні тенденції світового розвитку, так і особливості самої системи міжнародних відносин. Незалежно від специфіки внутрішніх процесів у тій чи іншій країні, природи її політичного режиму, панівної ідеології, суб’єктивних симпатій та антипатій керівних кіл, її зовнішньополітичний курс багато у чому визначається станом усієї системи міжнародних відносин.

Як і будь-яка суспільно-політична система, система міжнародних відносин існує у певному зовнішньому середовищі, з яким вона безперервно взаємодіє. Розмежування понять "система" та "середовище" дозволяє більш чітко визначити сферу компетенції історії міжнародних відносин, її відмінність від інших історичних та політичних дисциплін. Постійним зовнішнім фактором, що справляє вплив на міжнародні відносини, є географічне середовище. Взаємодія міжнародної системи та географічного середовища вивчає геополітика, що грає помітну роль і у межах системного підходу.

Система міжнародних відносин існує і в історичному середовищі. Його утворює світовий історично-політичний процес у цілому, а також історія окремих країн та народів, що входять до цієї системи. Історичне середовище є предметом вивчення таких гуманітарних дисциплін, як всезагальна історія, а також історія цивілізацій, яка активно розробляється останнім часом. Внутрішній розвиток тієї чи іншої держави, виступаючи самостійною історичною реальністю, так само як і географічне середовище, являє собою зовнішній фактор по відношенню до міжнародної системи, до якої ця держава включена. Впливаючи на систему міжнародних відносин через зовнішню політику, держава перетворює фактори свого внутрішнього розвитку на фактори існування системи. Таким чином, зовнішню політику кожної окремо взятої держави можна розглядати як інструмент взаємодії міжнародної системи та її історичного середовища.

Ще одну групу зовнішніх факторів складають міжнародні процеси, що мають місце в історичному середовищі і торкаються кількох країн або ж світового співтовариства у цілому. В історії ХVIII-XIX до них відносились, наприклад, формування широких колоніальних імперій та світового ринку, а в історії ХХ ст. – піднесення національно-визвольних рухів, демократизація суспільного життя у багатьох державах світу, розповсюдження нових масових ідеологій, науково-технічна революція та поява "ядерного фактору" у світовій політиці, різке загострення екологічної, демографічної та інших глобальних проблем тощо. В останні десятиліття у міжнародному житті бурхливо розвиваються такі якісно нові процеси, як глобалізація передачі інформації, фінансових потоків, міграції населення, міжнародної злочинності тощо. Глобалізація історичного середовища, зростання взаємозалежності країн та народів накладають нові обмеження на суверенітет держав та зменшують свободу їхніх дій на міжнародній арені.

Розмежування внутрішніх та зовнішніх факторів, що визначають еволюцію системи міжнародних відносин, дозволяє представити її історичне існування як процес безперервної взаємодії внутрішніх факторів життя системи та факторів її географічного й історичного середовища. При цьому строк життя кожної системи залежить у першу чергу від того, наскільки вона здатна відповідати мінливим реальностям історичного розвитку та корінним інтересам її основних учасників

Завершуючи огляд основних принципів та категорій системного підходу, варто знову підкреслити, що він є доволі плідним. Зазначена методологія дозволяє перейти до вивчення та викладання історії міжнародних відносин в усій її повноті та багатоманітті, представивши її не просто як суму історично-політичних фактів, подій та зовнішньополітичних дій окремих держав, а як єдиний процес із притаманними йому закономірностями та внутрішньою логікою, як історію міжнародно-політичних систем, що змінюють одна одну. Саме тому системний аналіз відкриває перед дослідниками нові можливості та перспективи для більш глибокого осмислення міжнародних відносин та прогнозування їхнього майбутнього розвитку.