Основні художні течії ХІХ ст.: класицизм, романтизм, реалізм.

Розвиток культури в Європі ХІХ був пов’язаний із протиборством та послідовною заміною трьох художніх напрямів: класицизму, романтизму, реалізму.

На межі XVIII та ХІХ ст. в європейській культурі складається новий тип класицизму, який відрізнявся за своїм змістом та ідейною спрямованістю від попереднього.

Найважливішим художнім досягненням нового класицизму була творчість видатних німецьких поетів Й-В.Гете та Й.Шиллера.

Проте піднесення класицизму було короткочасним. Поступово він перетворювався на академічне мистецтво, яке втрачало зв’язки з реальним життям.

Майже водночас з новим класицизмом виник, розвинувся і врешті-решт рішуче відтіснив його інший напрям – романтизм.

Романтизм як система ідейно-художніх принципів, що протистояли класицизму, домінував у культурному житті Європи в першій третині ХІХ ст.

Різні суспільні верстви відчували в цей період певне розчарування в наслідках антифеодальних революцій.

Стан, в якому опинилось суспільство в добу вільної конкуренції, мало нагадував «царство розуму» з його ідеалами свободи, справедливості, рівності, про яке мріяли філософи-просвітителі XVIII ст.

Невіра в соціальний, промисловий, науковий прогрес, який приніс лише нові соціальні контрасти та антагонізми, призвела до духовного спустошення особистості.

Тема злого та страшного світу з його сліпою владою матеріальних цінностей пройшла крізь всю історію романтичної літератури ХІХ ст., знайшовши найбільш яскраве втілення в творах видатного англійського поета Джорджа-Ноела-Гордона Байрона (1788-1824), німецького композитора, художника Ернста Теодора Амадея Гофмана, американського письменника Едгара По, російського поета Михайла Лермонтова.

Романтичний стиль розвивався в образотворчому мистецтві, архітектурі, музиці.

Світоглядно-естетичні засади романтичного мистецтва мали певні внутрішні суперечності.

Поступово в творах багатьох романтиків виникли елементи нового реалістичного світовідчуття, деякі визначні митці-романтики переходили на позиції реалістичного методу зображення дійсності.

Сам термін «реалізм» входить в науковий обіг з 60-х років ХІХ ст., причому довгий час він мало чим відрізнявся від натуралізму.

Лише поступово починає складатися погляд на реалізм як на такий напрям художньої культури, що являє собою об’єктивне відображення дійсності, пов’язане з соціально-історичним підходом до зображення людських характерів та умов життя.

Реалізм виконував передусім критичну функцію відносно існуючих суспільних порядків.

Приблизно з 40-х років ХІХ ст. в європейській літературі оформлюється напрям критичного реалізму.

Його представники намагалися довести, що існуючий соціальний устрій суперечить ідеалам дійсного гуманізму.

Найповніше принципи реалізму виявилися в творчості

О.де Бальзака, Ф.Стендаля, Уолта Уітмена, Т.Шевченка.