Загальна характеристика епохи Відродження.

Ренесанс був перехідною епохою від середньовічної культури до культури Нового часу.

Нова епоха усвідомлювала себе як відродження античного стилю мислення і чуттєвості. Звідси бере початок і власна назва «Ренесанс», або «Відродження».

Філософський і культурний зміст поняття «ренесанс» визначається як своєрідне, відмінне від середньовічного ставлення до античності, зокрема, відродження вироблених античністю уявлень про людину.

До Ренесансу відносять близько чотирьох століть, хронологічно ХІІІ-ХVI ст.

Становлення ренесансної культури, батьківщиною якої була Італія, пов’язане з розкладом феодальних і зародженням ранньокапіталістичних суспільних відносин.

На відміну від середньовічної культури Ренесанс є світською культурою і таким світоглядом, який базувався на земних інтересах людини.

Принципово новим для ренесансної епохи є піднесення значення краси і насамперед чуттєвої краси.

Глибоке пізнання природи людини, космосу характерне майже для усіх представників Відродження.

Практичного значення набуває різнобічна освіченість митця, його обізнаність у різних галузях наукових знань, особливо математиці, якій приділялось багато уваги і в античності, і в середньовіччі.

Леонардо да Вінчі був не тільки великим художником, але й здійснював дослідження у різних галузях науки – математиці, механіці, фізиці, анатомії, медицині.

Альбер Дюрер відомий як живописець, гравер, скульптор, архітектор, теоретик мистецтва і, крім того, винахідник фортифікації.

Для ренесансної культури характерне стихійне самоутвердження людської особистості.

Гуманізм Ренесансу – це така типова свідомість, для якої характерні вільнодумство та світський індивідуалізм.

Носіями нового світогляду були люди різного соціального становища, насамперед, громадяни, які вивчали філософію, а також поети, художники.

Об’єктом їх вивчення була людина, усе людське. Звідси і назва цих діячів – гуманісти.

Саме вони певною мірою і визначили духовний клімат цієї епохи.

Характерні риси гуманістичного світогляду відобразились в педагогічній та просвітницькій діяльності гуманістів.

У середині XV ст. німецький винахідник Й.Гутенберг (1406-1468 рр.) поклав початок книгодрукуванню в Європі, що відіграло велику роль у поширенні гуманістичних ідей.

Ренесансний гуманізм відзначає тісний зв’язок з мистецтвом.

Основним об’єктом зображення в мистецтві стає людина, в якій гуманісти вбачали найвищу цінність і мету буття.

Гуманізм виступає центральною культурною течією Ренесансу.

Це зовсім особливий тип гуманізму з характерним для нього філософсько-міфологічним, поетичним і навіть особистим вільнодумством.