Культура дохристиянської Русі.

В ІХ-Х ст. у Східній Європі сформувалася ранньофеодальна держава – Київська Русь, яка відіграла важливу роль в історії не лише східноєвропейської, але й західноєвропейської цивілізації.

Політичне об’єднання слов’ян сприяло їх етнічній консолідації, формуванню єдиної давньоруської народності, її культури.

В лісовій зоні населення перейшло до орного землеробства, а в лісостеповій – до дво- і трипілля.

В цей час виникають міста як центри ремесла і торгівлі.

Вже в ІХ ст. Русь називали за її межами «Гарбарикою», тобто «країною міст».

При розкопках стародавніх міст Києва, Галича, Чернігова та інших археологи знаходять велику кількість знарядь праці, прикрас з кольорових металів і скла, які відносяться до цієї епохи.

Великих масштабів досягло видобування залізної руди, що дало змогу руським ковалям виготовляти високоякісні вироби із заліза.

Зміни в соціально-економічній і політичній сферах, які супроводжувались посиленням князівської влади, викликали зміни і в духовній сфері.

Відомо, що в епоху військової демократії у східних слов’ян була язичницька релігія – політеїзм (багатобожжя).

З посиленням соціальної та майнової диференціації серед населення Київської Русі язичницька релігія перестає виконувати об’єднуючу функцію між різними соціальними угрупуваннями.

Тому постало питання про заміну язичництва християнською релігією, пройнятою ідеалам монотеїзму, ієрархії святих, посмертної винагороди.

Вона була запозичена з Візантії та офіційно запроваджена князем Володимиром в 988 році.

Прийняття Руссю християнства стало важливою віхою в історії давньоруської культури, джерела якої сягають в глибоку давнину.

На Русі ще до запровадження християнства як державної релігії зароджується писемність, складаються моральні та правові норми, розвивається архітектура, скульптура (особливо дерев’яна), спостерігаються зародки театралізованих вистав і т.д.

Величезною скарбницею духовної культури Київської Русі біла усна народна творчість: перекази, билини, пісні, казки, байки, приказки, легенди, заклинання тощо.

Ще в дохристиянський час склалися перекази, які пізніше були включені в «Повість минулих літ» літописцем Нестором: про засновників Києва братів Кия, Щека, Хорива і сестру їх Либідь, про віщого Олега, про помсту княгині Ольги за вбивство її чоловіка – князя Ігоря та інші.

До нашого часу збереглися народні старовинні обряди, пов’язані з трудовою діяльністю, весільні обрядові пісні, поховальні плачі, купальські звичаї і т.д.

Народні традиції жили також в мистецтві дохристиянської Русі.

Стародавні русичі були неперевершеними майстрами дерев’яної скульптури та архітектури, ювелірної справи, настінного живопису, мозаїки і т.д.

Отже, духовна і матеріальна культура дохристиянської Русі зовсім не була «примітивною», як це іноді стверджують богослови.

Вона вбирала специфічні риси своєї епохи, і пізніше чимало її досягнень було запозичено християнством.