Розвиток освіти і наукових знань у XV-XVI ст.

В процесі формування українського етносу світоглядні функції в суспільстві виконувала насамперед релігія.

Головними центрами культури, як і в попередні часи, залишалися князівські двори, монастирі та церкви.

В них зосереджувалися освічені люди, велось літописання, переписувалися і перекладалися книги.

Найбільш освіченим на Україні у той час було духовенство, в руках якого зосереджувались школи.

Значна частина письменних людей була серед шляхти і ремісників.

У XV – першій пол. XVI ст. багато вихідців з Україні здобували освіту в Краківському, Празькому та Болонському університетах.

На Україні в XVI – першій пол. XVII ст. продовжували діяти елементарні школи при церквах і монастирях, однак це вже не відповідало вимогам часу.

Потреби суспільства вимагали освічених людей як для господарської, так і для культурно-просвітницької діяльності.

За розв’язання цього завдання взялося не духовенство, а світські кола – окремі магнати, шляхта і особливо міщани, які стали об’єднуватися у братства.

У цей час виникає новий тип школи – греко-слов’яно-латинська, в якій давньоруські культурно-освітні традиції поєднувалися з позитивними досягненнями західноєвропейської школи і науки того часу.

Першою навчальною установою такого типу на Україні стала Острозька вища школа, заснована близько 1576 р. відомим діячем і меценатом української культури князем Костянтином Острозьким.

У розвитку освіти на Україні в цей період важливу роль відіграли братські школи, які діяли в багатьох містах – Львові, Луцьку, Галичі, Рогатині, Перемишлі, Городку, Києві.

Важливим осередком освіти і наукових знань на Україні була Київська колегія, яка утворилася в 1632 р. внаслідок об’єднання Київської та Лаврської братських шкіл митрополитом Петром Могилою.

За рівнем викладання та глибиною наукових знань, що їх отримували учні, Київська колегія була близькою до західноєвропейських університетів.

Згодом вона отримала назву Києво-Могилянська академія.

Освіта і шкільництво в Україні тісно пов’язане з розвитком друкарської справи.

Точна дата початку книгодрукування на українських землях нам не відома.

Більшість дослідників дотримуються думки, що першою друкованою був «Апостол», виданий у Львові російським першодрукарем Іваном Федоровим у 1574 р.

В Острозькій типографії ним при підтримці князя Костянтина Острозького був надрукований у 1578 р. «Буквар» для потреб заснованої там школи, а в 1581 р. – «Біблія» - перше повне видання слов’янською мовою.

Слідом за львівською та острозькою друкарнями були засновані й інші, які діяли не лише в містах (Київ, Рогатин), але й в селах (Крилос, Стрятин, Почаїв).

Серед стародруків у XVI ст. з’явились численні твори українською мовою, а також переклади.

Визначною пам’яткою перекладної літератури є «Пересопницькє Євангеліє» перекладене з болгарської мови.

Вона – найкращий зразок української мови того часу і славиться своїм винятковим мистецьким оформленням.