Міжнародна економічна інтеграція: сутність, передумови, цілі та етапи
Із другої половини ХХ ст. внаслідок швидкого розвитку провідних індустріальних країн і вдосконалення міжнародного транспорту і комунікацій відбувся стрімкий розвиток міжнародної торгівлі товарами і послугами. Остання почала доповнюватись різними формами руху факторів виробництва, зокрема капіталу, робочої сили і технологій. Як результат доходи почали формуватись як всередину країни, так і за межами національних кордонів держав. Закономірним кроком тут стала зародження міжнародної інтеграції.
Міжнародна економічна інтеграція – процес зближення, взаємопроникнення, зрощування національних економік і формування цілісного регіонального господарського комплексу.
Передумови міжнародної інтеграції :
1) приблизно однаковий рівень економічного розвитку і зрілість ринкової економіки. Господарські механізми країн, що інтегруються мають бути сумісними. Причому, як правило, найбільш міцною та ефективною є інтеграція, в якій приймають участь розвинені країни;
2) наявність спільних кордонів та історично сформовані відносини. Як правило, інтегруються ті країни, які знаходяться на одному континенті у безпосередній географічній близькості, яким простіше вирішувати питання транспортування, мовні проблеми тощо;
3) наявність взаємодоповнюючих структур економіки країн, які інтегруються. Їх відсутність виступає однією із головних причин низької ефективності інтеграції в Африці та арабських країнах;
4) наявність спільних господарських та інших проблем, які реально стоять перед країнами того чи іншого регіону;
5) політична воля держав, наявність країн-лідерів інтеграції;
6) „демонстраційний ефект” – означає, щопід впливом успіхів тих чи інших інтеграційних об’єднань, як правило, і в інших держав виникне бажання вступити у цю організацію (позитивний ефект ЄС стимулював 10 країн Центрально-Східної Європи у 2004 р. приєднатись до них);
7) „ефект доміно” – оскільки інтеграція призводить до переорієнтації економічних зв’язків країн-учасниць на внутрішньо регіональне співробітництво, решта країн, які залишились за межами об’єднання , відчувають деякі труднощі, навіть скорочення торгівлі з країнами, які входять у групування. В результаті вони також вимушені вступити в інтеграційне об’єднання.
Регіональна інтеграція має досить конкретні цілі:
1) підвищити національну конкурентоспроможність і разом протистояти викликам глобалізації;
2) використовувати переваги „економіки масштабу”. Забезпечити розширення розмірів ринку, скорочення трансакційних витрат, створити нову комбінацію факторів виробництва, стимулювати притік прямих іноземних інвестицій;
3) сприяти модернізації і структурним реформам в економіці. Більш розвинені країни прагнуть залучити своїх сусідів до інтеграції, щоб допомогти їм провести глибоку ринкові реформи і створити там повноцінні місткі ринки;
4) посилити позиції країн, що інтегруються на світовому ринку. Інтеграція дозволяє виступати разом у міжнародних організаціях, зміцнити переговорні позиції країн-учасниць у рамках багатосторонніх переговорів із СОТ;
5) підтримка нових галузей національної промисловості. Створення більш місткого ринку із відсутністю протекціоністських заходів позитивним чином має позначитись на діяльності новостворених підприємств або галузей ( наприклад, такі настрої превалювали в країнах Латинської Америки і в країнах Африки на південь від пустелі Сахара у 60-70-х роках);
6) зміцнення добросусідських відносин між країнами за всіма напрямами. Відбувається зникнення умов конфронтації і створюється сприятливе зовнішньополітичне середовище (досить актуально для країн Близького Сходу).
Головні етапи міжнародного інтеграційного процесу:
1) преференційна зона – припускає, що митний збір на торгівлю між країнами, які підписали угоду із пільгового тарифу, нижчий відносно мит, стягнутих із торгівлі з третіми країнами;
2) зона вільної торгівлі – угода між країнами про усунення всіх тарифних і кількісних обмежень на взаємну торгівлю. Однак кожна країна в цій зоні зберігає свій власний тариф та інші види регуляції торгівлі із третіми країнами;
3) митний союз – ліквідуються не тільки тарифні і нетарифні обмеження на торгівлю між країнами-учасницями, але й також запроваджується єдиний зовнішній тариф на торгівлю із третіми країнами (фактично це зона вільної торгівлі , що має спільну торговельну політику по відношенню до країн, які не є її членами);
4) спільний ринок – передбачає додання до митного союзу вільну мобільність факторів виробництва ( встановлення „чотирьох свобод”, тобто вільного руху товарів, послуг, капіталу і робочої сили);
5) економічний союз – включає в себе як спільний ринок, так і уніфікацію і гармонізацію економічної політики у країнах-учасницях (фіскальної, грошової, промислової, транспортної, сільськогосподарської тощо). Створюються наднаціональні органи управління, яким уряди країн-учасниць передають частину своїх повноважень для координації єдиної макроекономічної політики
6) повна економічна інтеграція – передбачає союз між єдиною економічною політикою і „наднаціональними” органами управління, що призводить до передачі національними урядами більшої частини своїх функцій останнім по відношенню із третіми країнами. По суті мова йде про створення конфедерації і втрата суверенності країн-учасниць.
Дата добавления: 2015-11-20; просмотров: 931;