Економічна безпека України за умов відкритої економіки

Спочатку питання про економічну безпеку виникло серед країн, що розвиваються. Це відбилося у принципах Бразильської концепції колективної економічної безпеки (1974 р.). У 1985 р. проблема міжнародної економічної безпеки була вперше внесена на розгляд ООН.

Під міжнародною економічною безпекою розуміють таку економічну взаємодію країн, яка виключала б навмисне завдання збитку економічним інтересам якоїсь країни.

Як свідчить світовий досвід, збиток економічним інтересам завдається різноманітними засобами:

- порушенням нормального стану міжнародної торгівлі (застосування ембарго, введення надмірних кількісних і тарифних обмежень, штучне підвищення або зниження цін на ті чи інші товари);

- створення перепон на шляху міжнародного руху технологій, порушення практики комерційної діяльності;

- заниження курсу національної валюти, заморожування вкладів в іноземних банках, введення кредитних обмежень;

- організація цілеспрямованого відпливу наукових кадрів і кваліфікованих робітників;

- невиконання вимог чинної системи міжнародного транспортного сполучення всупереч відповідним угодам тощо.

Основними загрозами економічній безпеці України є:

1) інституційна сфера:

- недостатня ефективність гілок влади;

- суперечливість чинного законодавства та правова неврегульованість широкого кола питань економічного розвитку;

- зрощування влади і бізнесу, що є передумовою корумпованості економіки;

- системна бюрократизація на всіх щаблях влади;

- слабкість судової влади та ін.

2) в енергетичній сфері:

- надзвичайно висока енерговитратність українського виробництва;

- неефективність споживання електроенергії;

- збереження неефективних та аварійних шахт;

- імпортна моно залежність від Росії і Туркменістану щодо нафти і природного газу;

- ризик функціонування вітчизняних АЕС;

- низький ступінь видобутку власних паливно-енергетичних ресурсів (зокрема, нафти, природного і сланцевого газу);

- незадовільний рівень розвитку альтернативних невичерпних джерел енергії та ін.

3) фінансовій сфері:

- низький рівень капіталізації українських банків не відповідає політиці структурно-інноваційної перебудови національної економіки;

- низький рівень розвитку фондового ринку;

- дефіцит платіжного балансу, наростання валового зовнішнього боргу і скорочення державних золотовалютних резервів загрожує настанням дефолту країні;

- незадовільний стан залучення іноземних інвестицій (у першу чергу, прямих) гальмує розвиток реального сектору економіки;

- відсутність ефективного механізму коротко- і довгострокового кредитування господарюючих суб’єктів та ін.

4) зовнішньоекономічній сфері:

- переважання в експорті сировини (зокрема металургійної продукції і сільськогосподарської сировини) і низька частка товарів із високою часткою доданої вартості;