Вікові етапи в розвитку особистості школяра, їх характеристика
Вік – конкретний, відносно обмежений в часі ступінь психічного розвитку індивіда і його розвитку як особистості, що характеризується сукупністю об’єктивно існуючих фізіологічних, психологічних і соціальних змін (Психологічний словник. - М., 1983).
Вперше спробував дати вікову періодизацію Аристотель: від 7 років до статевої зрілості, до 21 року, причому кожному періоду відповідає особливий стан душі (рослинний, тваринний, розумний).
Я.А.Коменський не тільки запропонував свою періодизацію, але і підмітив особливості розвитку на кожному її етапі. В дитинстві (до 6 років) відбувається розвиток зовнішніх чуттів (органів чуттів); в отроцтві (6-12 років) розвиваються внутрішні чуття (уява, пам’ять, тобто психічні процеси); в юності (12-18 років) розвивається мислення і здібність до суджень; в період змужнілості (18-24 роки) розвивається воля. Для кожного із цих вікових періодів він намічає особливий ступінь виникнення: материнську школу, школу рідної мови, латинську школу і гімназію, академію. Для кожного ступеня Я.А.Коменський розробив зміст освіти. Як бачимо, його підхід повністю відповідає його розумінню ідеї природорозуміння.
Ж.Ж.Русо запропонував свою періодизацію: до 2 років відбувається фізичний розвиток, отже, необхідне фізичне виховання за принципом „природних наслідків” (привчати до холоду, голоду, спраги та ін.); період від 2 до 12 років він характеризує як „сон розуму”, розвиваються лише органи зовнішніх чуттів, тому продовжуючи фізичне виховання, необхідно ввести трудове за принципом „дисципліни природних наслідків” (вимірюйте, рахуйте, зважуйте ...); в 12-15 років розвиваються психічні процеси, отже, необхідне розумове виховання поряд з трудовим; в період „бурь і пристрастей” (15-18 років) слід займатися моральним і статевим вихованням. Зрозуміло, що Ж.Ж.Русо явно перебільшує роль біологічного фактору, а також намагається „приписати” кожному з етапів свій вид виховання.
К.Д.Ушинський виділив три головних періоди: від 3 до 6 або 7 років – власне дитинство або дошкільний період; від 6 або7 років до14 або 15 років – отроцтво або навчальний період; від 16 до 22-23 років – юність. Кожен з цих періодів він характеризував з точки зору розвитку механічної пам’яті, уяви і розуму. Так, „період отроцтва дитини ... можна назвати періодом найсильнішої роботи механічної пам’яті”; „у становленні уяви жоден період не є таким важливим, як період юності”; „свідомість розділена між людьми рівномірно ... різниця полягає не в самому розумі чи свідомості, а в кількості, в якості і в переробці фактів над якими працює свідомість” (Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори.: В 2 т., М., 1974, т.1).
В сучасній віковій психології і в педагогіці прийнята наступна вікова періодизація:
Період новонародженого віку (від народження до 1 року), переддошкільне дитинство (1-3 роки), дошкільне дитинство (3-6 років); молодший шкільний вік (6-10 років); підлітковий вік (10-15 років); юність (І період – 15-17 років; ІІ період – 17-21 рік) (Див. Російська педагогічна енциклопедія в 2 т., т.1, М., 1993).
На основі багаторічних спостережень і експериментів відомим вітчизняним психологом Д.Б.Ельконіним запропонована наступна характеристика вікових періодів.
Вік новонародженого. Безпосереднє емоційне спілкування є ведучим видом діяльності в цей період. Всередині і на її фоні формуються орієнтаційні і сенсомотороманіпулятивні дії, тобто дії, що супроводжуються і деякою мірою регулюються зоровими, слуховими, м’язо-руховими та іншими відчуттями і сприйняттями.
Раннє дитинство. Ведучою є предметно-орудійна діяльність, в процесі якої оволодіває суспільно виробленими способами дій і предметами.
Дошкільний вік. Ведуча діяльність – рольова гра, в процесі якої дитина оволодіває „фундаментальними знаннями людської діяльності”. Тут же формується прагнення до суспільно-важливої і оцінюючої діяльності, тобто до навчання, праці.
Молодший шкільний вік. Ведуча діяльність – навчання, в процесі якого засвоюються знання, опосередковуються стосунки дитини з оточуючими дорослими, включаючи членів сім’ї.
Середній і старший шкільний вік. Ведуча діяльність – „діяльність спілкування”, яка заключається в побудові стосунків з товаришами і дорослими на основі певних морально-етичних норм, які опосередковують вчинки підлітків.
В запропонованій періодизації заслуговує уваги не тільки розширене поняття видів ведучої діяльності, але і те, що вікові періоди характеризуються почерговою направленістю в розвитку то на „світ речей” то на „світ людей”.
Визначення кордонів вказаних періодів є умовним, вік не є незмінним лімітом, по-перше, тому, що протягом одного й того ж віку дитина зазнає великих змін, по-друге, тому, що всередині кожної вікової групи зустрічається розмаїття індивідуальностей і, як результат, конкретних умов виховання.
Крім загальновживаних вікових особливостей, існує багато індивідуально-психологічних особливостей темпераменту, характеру, здібностей. До того ж масовою є акселерація (випереджання середньофізичних і психофізіологічних констант дитини чи підлітка порівняно з оптимальними). В українському педагогічному словнику ми читаємо: „Акселерація – це прискорення темпів індивідуального росту і розвитку дітей і підлітків порівняно з попередніми поколіннями. Темп акселерації досягає максимуму в період статевого дозрівання.”
Причини цього процесу не з’ясовані. Проте відомо лише одне: ще з 30-х років ХІХ ст., коли в Європі почали займатися систематичним вимірюванням зросту дітей, з’ясувалося, що генерація (покоління) через 20-25 років набуває по 2-3 см порівняно з попередньою. Наприклад, в Україні ці дані становлять для юнаків: у 1925 році – 167 см, в 1970 році – 175, навіть у повоєнному 1945 році – 170 см.
Існує кілька гіпотез щодо виникнення цього явища. Наведемо деякі з них, які, за висновками А.А.Маркосяна, становлять науковий інтерес:
Геліогенна теорія. Згідно з цією теорією, яку висунуто ще в 1936 році, акселерація зумовлена впливом сонячного випромінювання. Автор цієї теорії вважає, що діти в другій половині ХІХ і в ХХ ст. більше перебувають на сонці, завдяки чому стимулюється їх розвиток. Однак річ у тому, що акселерація однаковою мірою охоплює дітей як у південних, так і у північних країнах; міські діти розвиваються швидше, ніж сільські, хоч останні набагато більше часу перебувають на сонці.
Теорія гетерозії. Частково ХІХ ст., а особливо ХХ ст. характеризуються різкими соціальними змінами, що спонукають до розлому соціальних, релігійних. національних і кастових кордонів. Внаслідок цього звичайним явищем стали міжнаціональні шлюби, усуваються перепони для вступу до шлюбу. Все це приводить до значних змін, і як наслідок – акселерація.
Теорія урбанізації. Друга половина ХІХ-ХХ ст. характеризуються значним розвитком міст і переміщенням до них сільського населення, тобто урбанізацією. Темп міського життя, його насиченість і своєрідність приводять до прискорення сексуального розвитку, до більшої інтелектуалізації, ніж у селі, а це, в свою чергу, прискорює ріст і визрівання організму.
Нітрітивна теорія. Вона пояснює, що акселерація є результатом поліпшення і вітамінізації харчування, зокрема вживання вітамінів 
, 
, фалієвої кислоти.
Теорія опромінювання. Згідно з цією теорією розгортання мережі рентгенівських пристроїв, атомна енергетика, проведення випробувань ядерної зброї на полігонах створюють фони опромінювання, але в таких дозах, які стимулюють поділ клітин.
Кожна з цих теорій є гіпотетичною, тобто не підтвердженою експериментально, і нерідко спростовується іншими. Мабуть, усі ці чинники мають певне значення в тих чи інших регіонах і не виявляються там, де ці зовнішні фактори не діють.
Протилежним явищем є реградація – відставання дітей від нормального середнього вікового стандарту зростання і фізичного розвитку. Фізіологічні причини цього явища криються в організмі батьків: їх пияцтві чи алкоголізмі, народженні дітей у більш пізньому віці, спадковій хворобі одного з батьків. Ці діти є відсталими не лише фізіологічно, а й в інтелектуальному відношенні. Ось чому біологія їх також змушує педагогіку вживати відповідних заходів. Для них створюються „класи вирівнювання” в початковій школі існують школи-інтернати для розумово відсталих дітей, які працюють на теоретичних основах олігофренопсихолгії і олігофренопедагогіки.
Зупинимось коротко на характеристиці шкільних років особистості.
Молодший шкільний вік
Анатомо-фізіологічні особливості:
а)досить рівномірний розвиток;
б)збільшення росту та ваги тіла;
в)підвищення імунітету;
г)швидкий розвиток серцевих м'язів;
д)рухливий кістково-сполучний апарат за рахунок великої кількості хрящової тканини;
ж)погана координація рухів (важко писати у межах рядка);
з)швидка втомлюваність;
е)частіше дихання;
є)хороший розвиток всіх органів чуття.
Розвиток психіки і пізнавальної діяльності:
а)сприймання стає довільним, цілеспрямованим і категоріальним;
б)розрізняється здатність розрізняти висоту звуків, виявляти істотні деталі явищ;
в)формується логічна пам'ять;
г)зростають продуктивність, обсяг, міцність, точність запам’ятовування матеріалу;
д)розвиваються всі види уяв;
ж)мислення стає конкретно-образним;
з)оволодіння писемним та внутрішнім мовленням, мовчазним читанням;
е)переважає мимовільна увага.
Формування особистості:
а)джерело емоцій – навчальна та ігрова діяльність;
б)емоційна вразливість, розвиток почуттів самолюбства, диференціація сором’язливості;
в)розвиток моральних почуттів, формування вольових якостей;
г)усвідомлення обов’язків;
д)наслідування, підвищена навігація;
ж)починає формуватися громадська думка, провідний вид діяльності – навчання.
Підлітковий вік
Анатомо-фізіологічні особливості:
а)велика інтенсивність, нерівномірність, ускладнення фізичного розвитку через статеве дозрівання;
б)активна діяльність щитовидної залози та гіпофізу, посилення процесів обміну;
в)чутлива нервова система;
г)збільшення маси тіла (в 1,5 р.) і розмірів серця (у 2 р.);
д)розвиток дитячої гіпертонії;
е)окостеніння хребта, грудної клітки, таза ще не закінчене;
є)велика потреба у кисні;
ж)інтенсивний розвиток головного мозку та вищої нервової діяльності – підвищена збудливість, нестійкість настрою;
з)явище акселерації.
Розвиток психіки і пізнавальної діяльності:
а)основний вид діяльності – спілкування;
б)сприйняття стає різнобічним;
в)зміна мотивації навчання (інтереси стають виразнішими, стійкішими, змістовнішими);
г)елементи самоконтролю та саморегуляції;
д)підвищення рівня абстрагування, логічних операцій;
е)більша логічність, довільність і керованість пам'яті, формування самооцінки;
є)вдосконалення уміння користуватися мовою;
ж)зростає значення праці у житті;
з)диференціація ігрової діяльності: творчі, спортивні, інтелектуальні, комп’ютерні, військові ігри.
Формування особистості:
а)усвідомлення себе дорослим;
б)зростання активності, переорієнтація цінностей, прагнення до самостійності;
в)суперечливість між прагненнями бути дорослим і дитячим осмисленням цього прагнення;
г)зменшення ролі самооцінки у порівнянні з оцінюванням іншими – вразливість;
д)бурхливий перебіг емоцій, раптові зміни настрою;
е)зміцнення сили волі, зростання здатності до подолання труднощів, вияву рішучості;
є)бажання знайти своє місце в колективі;
ж)особливо значущими стають дружба, взаємини з батьками;
з)часті кризи, що зникають при правильному підході батьків і вчителів.
Юнацький вік
Анатомо-фізіологічні особливості:
а)закінчення статевого дозрівання і видозмінення організму: зникнення диспропорції тіла та кінцівок, незграбності рухів, довгов'язості; розвиток моторики, координації рухів, індивідуальний характер тіла і обличчя;
б)збільшення зросту, ваги тіла, окружності грудної клітини;
в)закінчення окостеніння скелету, вдосконалення м’язової системи – підвищення фізичної витривалості організму;
г)вдосконалення функцій серцево-судинної системи, стабілізація кров'яного тиску, збільшення життєвого об’єму легень, зникнення підвищеної збудливості і неврівноваженості;
Розвиток психіки і пізнавальної діяльності:
а)інтенсивне інтелектуальне дозрівання: абстрактне і узагальнене мислення, оволодіння логічними операціями, збагачення фонду умінь і навичок;
б)вдосконалення змісту і структури мовлення, засвоєння літературної мови;
в)вдосконалення спостережливості, самоспостережливості;
г)заглиблення у внутрішній світ, розвиток репродуктивної і творчої уяви;
д)довільне запам’ятовування замість мимовільного;
е)спеціалізація пам'яті, вдосконалення засобів заучування.
Становлення особистості:
а)збагачення емоцій;
б)розвиток моральних почуттів: гуманізму, колективізму, дружби, честі, обов’язку, відповідальності;
в)формування совісті внаслідок самооцінки за критеріями добра і зла, справедливості;
г)виникнення і переживання першого кохання, зникнення антагонізму статей у колективі;
д)зміцнення сили волі, здатності до критичного аналізу, розсудливості, відповідальності перед собою;
е)формування самоконтролю, самозобов’язання, висунення на перший план ідейних переконань та моральних принципів;
є)формування основних рис характеру особистості;
ж)принцип рівноправності у спілкуванні з дорослими;
з)пошук свого місця у суспільстві.
ВИСНОВОК:
Таким чином, основними факторами розвитку особистості є спадковість, середовище, виховання особистості. Але ні сила впливу, ні мінливість цих факторів, ні їх найтісніша взаємодія і взаємообумовленість, ні їх єдність не забезпечують розвитку і формування без її активної діяльності. Їх вплив реалізується лише в процесі діяльності самої особистості – це найголовніша умова, яка визначає розвиток особистості, тобто людини як члена суспільства.
Під віковими особливостями розуміють найбільш типові, найбільш характерні особливості дітей того чи іншого віку. Вони проявляються в анатомо-фізіологічній перебудові організму; типологічних особливостях; в провідному виді діяльності, в які відбувається розвиток. Враховувати ці вікові особливості в педагогічному процесі значить відбирати відповідний зміст навчання і виховання; використовувати відповідні форми, методи, засоби; створювати необхідні умови організації педагогічного процесу.
Питання і завдання
1. Як ви розумієте терміни «розвиток», «формування», «виховання»? Що них відміного і що спільного?
2. Поясніть вплив біологічних факторів на розвиток і формування особистості дитини.
3. Чим шкідливий вплив алкоголю і куріння на розвиток дитини?
4. Назвіть соціальні фактори формування особистості учня. Чи завжди соціальні умови життя ведуть до формування бажаних якостей особистості учня?
5. Чому виховання вважають вирішальним фактором формування особистості? За яких умов воно таким стає?
6. Наведіть конкретний приклад на основі власних спостережень взаємозв’язку впливу на дитину біологічних і соціальних факторів.
7. Обгрунтуйте особливості розвитку психіки та пізнавальної діяльності молодших школярів, підлітків, старшокласників.
8. Якими особливостями характеризується поведінка та особистісний розвиток учнів різних вікових груп?
Дата добавления: 2015-10-19; просмотров: 5870;