Процеси травлення в товстій кишці

Сік товстої кишки у разі відсутності дії механічного подраз­ника виділяється в незначній кількості. При подразненні сокотворення збільшується у 8—10 разів. Сік містить слиз та епітеліальні клітини. Травна функція соку полягає в захисті слизової оболонки від механічних, хімічних подразнень та забезпеченні лужної реакції.

Мікрофлора. Істотну роль у процесах травлення у товстій киш­ці відіграє мікрофлора. Якщо у тонкій кишці міститься відносно незначна кількість мікробів, то у товстій їх наявність конче по­трібна для нормального існування організму. До 90 % мікрофлори припадає на безспорові анаероби, 10%—на молочнокислі бакте­рії, кишкову паличку, стрептококи та спороносні анаероби.

Під дією мікроорганізмів відбувається остаточний розклад за­лишків неперетравлених речовин і компонентів травних секретів, створюється імунний бар'єр шляхом гальмування патогенних мік­роорганізмів, синтезуються деякі вітаміни (групи В, К) та інші біологічно активні речовини. Мікрофлора також бере участь у обміні речовин.

У немовлят порожнина товстої кишки стерильна. Вона заселяє­ться мікроорганізмами протягом перших місяців життя.

Під дією мікробів неперетравлені вуглеводи розпадаються на молочну і оцтову кислоти, алкоголь, СОз і Н₂О. Білки, що зберег­лися, підлягають гнильному розкладу з утворенням токсичних речовин (індолу, фенолу тощо) і таких біологічно активних сполук, як гістамін, тирамін. При збалансованому харчуванні про­цеси гниття й бродіння зрівноважуються. Так, утворювані під час бродіння кислі продукти перешкоджають гниттю. Одноманітне хар­чування призводить до розладу вказаних процесів. У такому разі один процес переважає над іншим.

Регуляція секреції тонкої та товстої кишок. Приймання їжі практично не впливає на секрецію соку. Домі­нуючу роль у регуляції секреторної функції тонкої кишки відігра­ють місцеві рефлекси. Це реакція на тактильні чи хі­мічні подразники. Хімічними стимуляторами є продукти травлення білків або жирів, панкреатичний сік, кислоти. Наявність у хімусі продуктів гідролізу білків та жирів стимулює секрецію багатого на ферменти соку. Таким чином, секреція стимулюється тоді, коли є хімус.

Секрецію соку тонкої кишки посилює ряд гормонів, зокрема, секретин, ХЦК-ПЗ. Соматостатин секрецію гальмує.

У товстій кишці стимуляція секреції теж відбувається за ра­хунок місцевих рефлексів. Під впливом механічного подразнення секреція посилюється у 8—10 разів. Певне значення мають впливи парасимпатичних нервів. При цьому посилюється секреція соку, який бага­тий на слиз.

Перехід хімусу в дванадцятипалу кишку. Зі шлунка хімус окремими порціями евакуюється в дванадцяти­палу кишку. Хімус, багатий на вуглеводи, евакуюється швидше, а багатий на жири—найповільніше.

У дітей перших місяців життя евакуація вмісту шлунка спо­вільнена. У разі штучного годування ще більше затримується над­ходження їжі у дванадцятипалу кишку.

У переході порцій харчового хімусу в кишки важливу роль грає сфінктер воротаря. Але й при його видаленні швидкість евакуації їжі мало чим відрізняється від нормальної.

Процес переходу хімусу регулюється комплексом механізмів. Передусім має значення пропульсивна перистальтика шлунка, за­вдяки якій створюється високий тиск у відділі воротаря. Що біль­ший градієнт тиску між шлунком і кишкою, то швидше евакую­ється вміст воротаря. Порожня дванадцятипала кишка прискорює евакуацію. Важлива роль у регуляції евакуації належить також узгодже­ній дії хімічних агентів їжі та гастроінтестинальних гормонів. У разі наявності в дванадцятипалій кишці хлористоводневої кис­лоти та жирів гальмується евакуація зі шлунка. Надходження жи­рів і кислого шлункового хімусу зумовлює вивільнення секретину, холецистокініну, панкреозиміну і шлункогальмівного пептиду. Усі ці чинники сповільнюють евакуацію шлункового вмісту. Просування жирного або кислого хімусу з дванадцятипалої кишки, ней­тралізація його кишковим соком полегшують відкриття сфінктера і надходження нової порції шлункового вмісту. Прискорюють ева­куацію хімусу також мотилін і соматостатин.

Моторна функція тонкої кишки.Завдяки рухам тонкої кишки порції хімусу перемішуються із соком підшлункової залози, жовчю і секретами кишкових залоз.

Перемішування здійснюється за рахунок перистальтики, ритмічної сегментації та маятникоподібних рухів. Скорочення кишок відбу­вається на тлі певного тонусу стінок.

Ритмічна сегментація полягає в скороченні циркулярного шару м'язів на ділянках завширшки 1—1,5 см, віддалених одна від од­ної на 15—20 см. Для маятникоподібних рухів характерне, навпаки, скорочення невеликої ділянки поздовжніх м'язів, завдяки чому стінка кишки зміщується стосовно хімусу. При поперемінному по­вторенні вказаних скорочень хімус переміщується вперед-назад, ретельно перемішуючись.

Просувається хімус завдяки перистальтичним рухам,які вини­кають при узгодженому скороченні циркуляторних і поздовжніх м'язових шарів. При цьому вище від хімусу утворюється своєрідне звуження, а нижче—розширення порожнини кишки. Такі хвиле­подібні рухи можуть поширюватися на відносно невеликий відрі­зок кишки, просуваючи в напрямку до ануса поверхневі шари хімусу. Оскільки майже всі харчові речовини всмоктуються у тонкій кишці, у товсту кишку надходять лише залишки харчового хімусу. Це відбувається за допомогою хвиль перистальтики. Вони з'явля­ються наприкінці травлення, поширюючись уздовж усієї тонкої кишки. Внаслідок цього перші порції хімусу надходять у товсту кишку через 3,5—4 год, а через 8—10 год після їжі перехід хімусу в товсту кишку завершується.

Крім того, протягом усього процесу травлення спостерігаються скорочення і розслаблення ворсинок кишок. Це забезпечує кон­такт їх із новими порціями хімусу, поліпшує всмоктування і від­тік лімфи.

Рух ворсинок регулюється підслизовим нервовим сплетінням. Під впливом кислого хімусу в слизовій оболонці кишки утворює­ться гормон вілікінін, що посилює рух ворсинок.